Історія радіо
Термін «радіо» вперше ввів в обіг англійський фізик-хімік Вільям Крукс у 1873 році. Слово «radiare» в перекладі з латинської означає «випромінювати, випускати промені». Основою радіо є електромагнітні хвилі.
У 1831 році англійський фізик Майкл Фарадей продемонстрував, що електричний струм може генерувати магнітне поле й індукувати струм з одного ізольованого контура в інший, що були розташовані близько одне від одного. У 1864 році шотландський фізик Джеймс Максвелл теоретизував, що енергія такого поля може випромінюватися у вигляді хвиль, подібно до тих, що на поверхні ставка, але зі швидкістю світла. Згодом німецький фізик Генріх Герц підтвердив Максвеллову теорію тим, що генерував електромагнітні хвилі та вловлював їх на близькій відстані, подібні досліди робив і Ернест Резерфорд (згодом лорд Резерфорд) з Нової Зеландії. Марконі пристосував і вдосконалив своє устаткування, додавши до нього грубо зроблену антену, і таким чином зумів передати телеграфний сигнал на досить-таки велику відстань. Відтак почався розвиток бездротової телеграфії.
Приблизно в цей же час американський дантист Малон Луміс заявив про те, що відкрив спосіб бездротового зв’язку. Сигнал передавався за допомогою двох повітряних зміїв, до яких були прикріплені електричні дроти. Один з них був антеною радіопередавача, другий – антеною радіоприймача. У 1880–1890-ті роки практично одночасно низка вчених провела успішні експерименти з використання електромагнітних хвиль, застосувавши при цьому удосконалені елементи.
7 травня 1895 року Олександр Степанович Попов виступив на засіданні Російського фізико-хімічного товариства з лекцією «Об отношении металлических порошков к электрическим колебаниям», на якій, відтворюючи досліди Олівера Лоджа з електромагнітними сигналами, продемонстрував прилад, схожий з тим, що використовував Лодж. Однак удосконалив конструкцію: у радіоприймачі молоточок, що струшував когегер (трубку Бранлі), працював не від часового механізму, а від радіоімпульсу.
У березні 1896 року О. С. Попов провів експеримент, в якому на 250 метрів передав радіограму, що складалася з двох слів «Генріх Герц».
Через кілька років, у Кронштадті під керівництвом вченого було налагоджено випуск приймальної та передавальної апаратури.
У 1900 році між графством Корнуелл й островом Уайт на півдні Англії було створено радіотелеграфний зв’язок на відстані 300 кілометрів, уможливлюючи те, що колись уважалося неможливим, – подолати земний вигин за допомогою радіохвиль. У той час уважалося, що вловити сигнали від передавача за обрієм неможливо, бо електромагнітні хвилі поширюються по прямій (це явище було пояснено 1902 року, коли фізики Артур Кеннеллі й Олівер Гевісайд висунули гіпотезу про існування атмосферного шару іоносфери, яка віддзеркалює електромагнітні хвилі). Відтак почали надходити перші важливі замовлення на радіо.
Британське Адміралтейство дало доручення установити радіоапаратуру на 26 кораблях, а також спорудити й утримувати шість наземних станцій. Наступного року Марконі успішно вловив слабкий сигнал трьох крапок літери S за азбукою Морзе з Атлантики. Цей винахід мав велике майбутнє.
Бездротовий зв’язок встановлювався на приватні яхти, торговельні та воєнні судна. Увесь воєнний флот був оснащений радіозв’язком. В Іспанії король Альфонс особисто відкривав бездротову вишку, яка з’єднувала півострів з Болеварськими та Канарськими островами.
Попервах бездротовий телеграф не передавав слів чи музики, лише азбуку Морзе. А втім, 1904 року відбувся великий поступ у зв’язку з винайденням діода, спершу він був вакуумною лампою-вентилем, яка уможливила передавання й приймання голосу. Це перетворило бездротовий телеграф у відоме для нас сьогодні радіо.
У 1906 році у Сполучених Штатах Америки Ріджиналд Фессенден передав музику, яку слухали на кораблях за 80 кілометрів від місця передавання. У 1910 році Лі де Форест транслював прямо зі сцени концерт відомого італійського тенора Енріко Карузо для радіоаматорів Нью-Йорка. За рік перед цим з Ейфелевої вежі в Парижі вперше почали передавати сигнали точного часу. Того ж 1909 року вперше за допомогою радіо було надано допомогу людям на кораблях «Флорида» і «Репаблік», що зіткнулися в Атлантичному океані. Через три роки завдяки радіосигналам SOS було врятовано понад 700 чоловік з корабля «Титаник».
Розповсюдженю та популяризації радіо у Європі певним чином посприяли війни. Так, і у Першу світову війну, і у Другу - радіо слугувало чи не єдиним джерелом інформації та засобом зв’язку для населення воюючих країн. Мешканці у тилу могли дізнаватися новини з фронту, слухали, як просуваються військові сили, дізнавалися про важливі рішення влади і мали бодай якийсь зв’язок зі світом.
Після закінчення Другої світової війни радіо остаточно вкорінилося як джерело оперативної
інформації, радіостанції почали запускати новинні програми, радіовистави, вели прямі ефіри у студіях та передавали репортажі з місць подій у реальному часі. Пізніше радіо відкрило для себе новий напрямок роботи – музичні програми, чарти та музика нон-стоп.
Термін «радіо» вперше ввів в обіг англійський фізик-хімік Вільям Крукс у 1873 році. Слово «radiare» в перекладі з латинської означає «випромінювати, випускати промені». Основою радіо є електромагнітні хвилі.
У 1831 році англійський фізик Майкл Фарадей продемонстрував, що електричний струм може генерувати магнітне поле й індукувати струм з одного ізольованого контура в інший, що були розташовані близько одне від одного. У 1864 році шотландський фізик Джеймс Максвелл теоретизував, що енергія такого поля може випромінюватися у вигляді хвиль, подібно до тих, що на поверхні ставка, але зі швидкістю світла. Згодом німецький фізик Генріх Герц підтвердив Максвеллову теорію тим, що генерував електромагнітні хвилі та вловлював їх на близькій відстані, подібні досліди робив і Ернест Резерфорд (згодом лорд Резерфорд) з Нової Зеландії. Марконі пристосував і вдосконалив своє устаткування, додавши до нього грубо зроблену антену, і таким чином зумів передати телеграфний сигнал на досить-таки велику відстань. Відтак почався розвиток бездротової телеграфії.
Приблизно в цей же час американський дантист Малон Луміс заявив про те, що відкрив спосіб бездротового зв’язку. Сигнал передавався за допомогою двох повітряних зміїв, до яких були прикріплені електричні дроти. Один з них був антеною радіопередавача, другий – антеною радіоприймача. У 1880–1890-ті роки практично одночасно низка вчених провела успішні експерименти з використання електромагнітних хвиль, застосувавши при цьому удосконалені елементи.
7 травня 1895 року Олександр Степанович Попов виступив на засіданні Російського фізико-хімічного товариства з лекцією «Об отношении металлических порошков к электрическим колебаниям», на якій, відтворюючи досліди Олівера Лоджа з електромагнітними сигналами, продемонстрував прилад, схожий з тим, що використовував Лодж. Однак удосконалив конструкцію: у радіоприймачі молоточок, що струшував когегер (трубку Бранлі), працював не від часового механізму, а від радіоімпульсу.
У березні 1896 року О. С. Попов провів експеримент, в якому на 250 метрів передав радіограму, що складалася з двох слів «Генріх Герц».
Через кілька років, у Кронштадті під керівництвом вченого було налагоджено випуск приймальної та передавальної апаратури.
У 1900 році між графством Корнуелл й островом Уайт на півдні Англії було створено радіотелеграфний зв’язок на відстані 300 кілометрів, уможливлюючи те, що колись уважалося неможливим, – подолати земний вигин за допомогою радіохвиль. У той час уважалося, що вловити сигнали від передавача за обрієм неможливо, бо електромагнітні хвилі поширюються по прямій (це явище було пояснено 1902 року, коли фізики Артур Кеннеллі й Олівер Гевісайд висунули гіпотезу про існування атмосферного шару іоносфери, яка віддзеркалює електромагнітні хвилі). Відтак почали надходити перші важливі замовлення на радіо.
Британське Адміралтейство дало доручення установити радіоапаратуру на 26 кораблях, а також спорудити й утримувати шість наземних станцій. Наступного року Марконі успішно вловив слабкий сигнал трьох крапок літери S за азбукою Морзе з Атлантики. Цей винахід мав велике майбутнє.Бездротовий зв’язок встановлювався на приватні яхти, торговельні та воєнні судна. Увесь воєнний флот був оснащений радіозв’язком. В Іспанії король Альфонс особисто відкривав бездротову вишку, яка з’єднувала півострів з Болеварськими та Канарськими островами.
Попервах бездротовий телеграф не передавав слів чи музики, лише азбуку Морзе. А втім, 1904 року відбувся великий поступ у зв’язку з винайденням діода, спершу він був вакуумною лампою-вентилем, яка уможливила передавання й приймання голосу. Це перетворило бездротовий телеграф у відоме для нас сьогодні радіо.
У 1906 році у Сполучених Штатах Америки Ріджиналд Фессенден передав музику, яку слухали на кораблях за 80 кілометрів від місця передавання. У 1910 році Лі де Форест транслював прямо зі сцени концерт відомого італійського тенора Енріко Карузо для радіоаматорів Нью-Йорка. За рік перед цим з Ейфелевої вежі в Парижі вперше почали передавати сигнали точного часу. Того ж 1909 року вперше за допомогою радіо було надано допомогу людям на кораблях «Флорида» і «Репаблік», що зіткнулися в Атлантичному океані. Через три роки завдяки радіосигналам SOS було врятовано понад 700 чоловік з корабля «Титаник».
Розповсюдженю та популяризації радіо у Європі певним чином посприяли війни. Так, і у Першу світову війну, і у Другу - радіо слугувало чи не єдиним джерелом інформації та засобом зв’язку для населення воюючих країн. Мешканці у тилу могли дізнаватися новини з фронту, слухали, як просуваються військові сили, дізнавалися про важливі рішення влади і мали бодай якийсь зв’язок зі світом.
Після закінчення Другої світової війни радіо остаточно вкорінилося як джерело оперативноїінформації, радіостанції почали запускати новинні програми, радіовистави, вели прямі ефіри у студіях та передавали репортажі з місць подій у реальному часі. Пізніше радіо відкрило для себе новий напрямок роботи – музичні програми, чарти та музика нон-стоп.
Назад
