Для космічних польотів обирали людей фізично та духовно сильних. Під час виконання орбітального польоту космонавт мав зустрітись із впливом різноманітних несприятливих факторів, пов’язаних з динамікою польоту космічного корабля. Це і шуми, вібрації, це і значні навантаження під час виведення кораблю на орбіту і під час його повернення на Землю, це і невагомість, довготривалі вестибулярні подразнення, викликані обертанням та коливанням корабля під час руху. Також потрібно врахувати фактори, пов’язані з умовами знаходження космонавта в кабіні космічного корабля: особливості мікроклімату, ізольоване перебування у невеликому об’ємі кабіни при обмеженій рухливості, можливе підвищення температури в кабіні в аварійних випадках; своєрідне харчування, особливий режим роботи та незвичайний одяг. Також нервово-психічна напруга, обумовлена новизною, незвичайністю становища.
Вчені вирішили, що кандидатів у космонавти будуть обирати серед льотчиків. Вони проходили ретельне медичне обстеження. Під час досліджень у барокамері при значних ступенях розрідження повітря, при перепадах барометричного тиску та диханні киснем під підвищеним тиском, а також при випробуваннях у центрифузі та вібростенді оцінювались резервні можливості організму.
У космонавти приймали тих, хто володів хорошою пам’яттю, кмітливістю, ті, що можуть легко переключати увагу, властивістю швидко виробляти точно координовані рухи.
Програма підготовки космонавтів складалася з комплексу спеціальних випробувань та тренувань, загальнофізичної підготовки та теоретичних курсів навчання, які містили такі дисципліни: основи ракетної та космічної техніки, конструкція космічного корабля «Восток», спеціальні курси астрономії, геофізики та космічної медицини.*
Комплекс тренувань містив у собі польоти на літаках в умовах невагомості, тренування в макеті кабіни корабля «Восток» та на спеціальному тренажері, довготривале перебування у спеціально обладнаних сурдокамерах, випробування та тренування у центрифузі, випробовування та тренування у термокамері в умовах високих температур, випробування на вібростенді, парашутну підготовку.

Сурдокамера

Ця камера представляє собою невелику кімнату. Людина заходить туди і за нею наглухо зачиняються залізні двері. В кімнаті є крісло, як у космічному кораблі, поряд пульти керування, перемикачі радіоприймачів і передавачів. У невеликій шафі – запас їжі на багато діб. Перед очима – годинник, але він беззвучний. В цій камері людина ізольована від навколишнього світу. Вона не бачить інших людей, дня і ночі, не чує людського голосу, звуків вулиці, шелесту дерев. Замість цього – одна тиша. В космосі немає повітря. Там нема з чого виникати повітряним хвилям і нічому розносити звуки. Якщо у космосі над людським вухом випалити з гармати, то людина нічого не почує, тож не почує вибуху порохових газів, не почує гуркоту космічної катастрофи. Отже, тиша у космосі може стати ворогом, тому на Землі створили умови для підготовки космонавтів до тиші.
Сурдокамера була частиною психологічної підготовки космонавтів, людина проявляла свій характер, знаходячись ізольованою від світу кілька діб. Ті, хто витримував це випробування, були сильними людьми, з високою психічною стійкістю.
Лікар-психотерапевт, який спостерігав, за тим, як проходить випробування Павло Попович, згадував, що був вражений. В сурдокамері Павло почувався як вдома. Вдосвіта починав робити ранкову зарядку: біг, стрибки, різноманітні вправи. Сам собі командував, відраховував час. Потім казав: «Візьмемось за сніданок». Впевнено, по-господарськи, починав день.
А у вільний час він розважав навіть лікарів. Такі давав концерти, що аж заслуховувались. Такий обширний репертуар: цілими годинами співав арії з опер, оперет, народні пісні. Лікарі записували його концерти на плівку. У перервах Павло танцював. Набридає одне заняття, береться за інше. На його концерти приходили подивитись лікарі із сусідніх відділів. Він був невичерпним на веселощі. Вечорами читав. Спочатку серйозну наукову літературу: з кібернетики, астрономії, фізіології, а коли втомлювався, промовляв сам до себе: «Досить гризти науки, поговорімо з тобою, Володимире Маяковський». Він ходив кімнатою і голосно, ритмічно читав вірші Маяковського, далі переходив до лірики Єсеніна. Потім здивовано питав: «Вже час спати?».
Останнього дня він дав «прощальний» концерт, на який знову зійшлася чимала аудиторія: лікарі, медсестри, лаборанти. Вийшов з камери бородатим, але не змарнілим, не блідим, як інші.

Центрифуга

Особливо дісталося космонавтам від центрифуги – велетенської каруселі, що імітує великі перевантаження.
Господиня центрифуги Ада Радгапівна і її помічниці садовили Павла до крісла із неймовірною пересторогою. Довго переміщали вгору-вниз – вишукували «проміжки» між тілом і кріслом, а знайшовши їх, закладали спеціальними губками. Неначе скляну посудину до перевезення готували. Але така «упаковка» була зумовлена суворою необхідністю. Готово. Перед очима світлове табло, в долоні затиснуто циліндрик з кнопкою. Досить лише відпустити великий палець або зсунути його вбік, як вивільнена кнопка піднімається, і центрифуга стане. Якщо космонавт починав погано бачити цифри і знаки на табло, неправильно відповідати на запитання, центрифугу зупиняли без його відома. Павло чує, як цокає годинник. До пуску центрифуги залишаються лічені секунди. Він відчуває плавне наростання швидкості. Тіло міцно притиснуте до крісла. З великими труднощами підняв ногу. А за секунду-другу м’язи здалися. Перевантаження досягло шестикратної величини. Дихати важкувато. Але поки що стерпно. У Павла питають як його самопочуття, він відповідає, що нормально і можна збільшувати навантаження. Він повинен стежити за хрестом. Хрест цей міститься посередині світлового табло. Місце його безпосередньо перед очима. Дивитись на нього зручно. Як тільки перехрестя почне розпливатися, слід негайно повідомити про це лікареві, центрифугу зупинять. Річ у тім, що після виникнення цих ознак може настати втрата зору.
Лещата перевантаження стискають груди. Дихати неймовірно важко. Неможливо підняти руку. Важко поворухнути пальцем. Здавалося ще трошки, і грудна клітка не витримає, затріщить. Терпить. Безпомилково відповідає, хоча очі сльозяться від повітряного струменя, який збирається аж під скло окулярів. І раптом якось одразу настає полегшення. Оберти зменшено. Центрифуга зупиняється. Але ще деякий час йому здається, що він летить по колу. Примхи вестибулярного апарата. Не встає з крісла, поки не дозволять лікарі. Пульс та все інше має прийти до норми. Павла частують морквою, і тут він чує знайомий голос:
–Ну, годі ніжитись. Покатавсь і вилазь. Дай змогу й іншим.
Це прийшов Андріян Ніколаєв.

*Павло був зв’язковим на землі для Юрія Гагаріна. Він часто чув його голос у космосі. Гагарін згадував, що дуже доречно зв’язковим призначили Павла – душевний, життєрадісний. І перед польотом, і під час польоту його м’який голос підтримував в ньому хороший тонус, піднесений настрій. Він ніби відчував, коли і що потрібно передати в космічне «житло» Гагаріна.
Перед стартом, коли Юрій сидів в кораблі, Павло весело запитав його:
–Юра, не сумуєш там?
–Якщо є музика, можна ввімкнути – відповів Юрій.
Почала грати пісенька про кохання. Дуже приємна пісня, і Юрій із задоволенням її слухав. Потім іншу, його улюблену «Я люблю тебя, жизнь». Павло знав його смаки.
Знову за інтонацією впізнає його голос, навіть уявляє його веселе обличчя:
–Заспіваймо сьогодні разом?
–Заспіваємо! – радісно відповідає Юрій.
Хвилин п’ять не чутно Павла. Юрій вже подумав, що він кудись запропастився. Дуже вже йому була потрібна його підтримка. І раптом чує:
–Юро, тобі колективний привіт від усіх хлопців. Зараз був у них. Як зрозумів?
Який молодець, встиг збігати до хлопців, щоб принести Гагаріну дружній привіт. Він дуже цьому зрадів, і відповів:
–Зрозумів. Красно дякую. Передай їм мої щирі вітання.
А потім знову музика, дружні настанови хлопців. Коли Гагарін послухав ще кілька хороших пісеньок, знову турботливе питання:
–Юро, ну зараз не скучно?
А перед самим вильотом встиг долучитися до спільної розмови:
–Всі бажають добі лише добра!
У ці слова було вкладено стільки душевної турботи, стільки тепла, що серце Юрія від цих слів підбадьорилося та затрепотіло.
Юрій згадував, що Павло завжди турбувався про інших. Він був зв’язковим і у Германа Титова, про що Герман потім говорив: «Павло завжди мене знаходив. навіть на великому віддалені й завжди мене підбадьорював та підтримував.»