Борис Іванович Губанов – видатний конструктор, один із головних творців найпотужніших радянських ракет SS-18 і «Енергія». Учасник робіт зі створення перших вітчизняних балістичних ракет на висококиплячих компонентах палива, зокрема ракет з головними розділюваними частинами. Забезпечував безпосередню взаємодію з розробниками ядерних боєзарядів, керував роботами зі створення злітно-посадкового модуля місячного орбітального корабля (блок Е).
Після закінчення Казанського авіаційного інституту в 1953 році – технолог цеху рульових машин заводу № 586 у м. Дніпропетровськ. У тому ж році переведений в Серійне конструкторське бюро (СКБ-586), що забезпечувало виробництво перших бойових ракет під керівництвом С. П. Корольова. Від 1953 року інженер-конструктор, старший інженер, керівник групи, начальник сектора, заступник начальника відділу головних частин ОКБ-586 (з 1966 р. – КБ «Південе»). Головний інженер (1965–1967). Начальник і головний конструктор КБ-2 – головного конструкторського підрозділу КБ «Південе» (1967–1972). Перший заступник головного, з 1979 року – генерального конструктора КБ «Південе» (1972–1982).
Наказом міністра загального машинобудування в 1982 р. переведений в НВО «Енергія» (м. Калінінград, нині – м. Корольов Московської обл.). Перший заступник генерального конструктора, головний конструктор ракетного комплексу «Енергія» (1982–1993). Керівник колективу розробників проекту «Повітряний старт» (1993–1999). Автор 150 наукових праць, фундаментальної чотиритомної праці «Триумф и трагедия Энергии: размышления главного конструктора», виданої в 1988–2000 рр.
Борис Іванович народився 14 березня 1930 р. в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург). Його батько був зв’язківцем, мати хоча й отримала тільки початкову освіту була допитливою людиною й вірила у Бориса.
Разом із сім’єю Борис Іванович у 1953 році переїхав до Дніпропетровська, де молодим фахівцям гарантували житло протягом року. Спочатку Губанових поселили у вестибюлі гуртожитку. Поряд із металевим ліжком поставили звичайне корито, яке прилаштували під колиску для новонародженої доньки, відгородившись простирадлами. Трохи пізніше молодій сім’ї виділили кімнату в двокімнатній квартирі.
Борис Іванович працював технологом цеху рульових машинок заводу № 586. Згодом його перевели до серійного конструкторського бюро.
У квітні 1954 року урядовою постановою серійне КБ при заводі перетворено в самостійне Особливе конструкторське бюро 586. В ОКБ-586 Губанов займався розробкою головних частин: від проектно-конструкторських робіт до льотних випробувань перших стратегічних ракет розробки ОКБ-586 на висококиплячих компонентах пального – Р-12, Р-14, Р-16, оснащених ядерними зарядами.
Розробляючи різні варіанти головних частин могутнішого класу, Губанову довелося налагодити контакт і з іншим центром розробки ядерних зарядів, який був організований в квітні 1955 р. на Уралі. У 1957 р. тут на хімкомбінаті «Маяк» відбулася аварія, що за масштабами не поступається Чорнобильській катастрофі.
Часом Губанову доводилося літати в район падіння головних частин – аналізувати їхній стан після проходження теплонапружної ділянки. Пізніше були розроблені парашутні засоби порятунку ГЧ, але до цього було ще далеко. Пуски здійснювалися з полігону Капустін Яр. Нова розробка ОКБ-586 ракета Р-14 літала 4500 км.
Одного разу під час випробувань експериментальної телеметричної головної частини Борис Губанов із двома фахівцями з теплозахисних покриттів і групою військовослужбовців вилетів літаком до Братська. Потім вертоліт доставив розвідувачів у глибоку тайгу. Висадивши пошукову групу, вертоліт мав повернутися наступного дня. За цей час група мала витягнути капсулу з бронекасетою, на якій зберігалися параметри телеметрії. Наступного дня з’явився літак і скинув повідомлення, що у зв’язку зі стихійним лихом – повінню в Канську – всі вертольоти мобілізовані на допомогу місцевим жителям. Пропонувалось почекати кілька діб, хоча група мала незначний запас їжі.
Декілька діб розтягнулись на три тижні. Довелось харчуватись підніжним кормом – грибами та лісовими ягодами. Одного разу вночі, сидячи біля багаття, розвідувачі побачили в небі яскравий спалах і спостерігали стрімкий політ вогненної стріли до Землі, після чого пролунав потужний вибух. Вранці над табором з’явився літак, скинув ще один вимпел із повідомленням: відбувся черговий запуск ракети Р-14, головна частина впала в 700 метрах від місця стоянки групи. Побоюючись стріляти по квадрату, де перебували люди, керівники пуску скоректували точку падіння головної частини. Пошуковій групі потрібно було знову витягувати з воронки капсулу з телеметричною інформацією. Витягнули бронекасету, розкрили її, а там ще й лист Губанову з текстом у дусі листа запорожців султанові.
Авторитет Губанова зростав. Перед початком льотних випробувань уніфікованих головних частин на ракеті Р-14 наказом Головного конструктора Б. Губанов був призначений технічним керівником випробувань. Такого випадку в КБ ще не було. Технічними керівниками випробувань завжди призначали заступників головного конструктора або провідних конструкторів. Губанов був керівником сектора, одним з розробників головних частин.
У грудні 1963 року Б. Губанова вибрали секретарем парткому ОКБ. Янгель бачив у ньому не просто тямущого інженера, але й вельми перспективного керівника. За мірками тих років діяв негласний закон: тільки той може посідати значну посаду, хто мав досвід партійного керівництва.
У 1965 році Бориса Губанова призначили головним інженером конструкторського бюро.
В ті роки країна поспішала вирішити надзадачу – бути першими на Місяці. Узгоджено з С. Корольовим КБ «Південне» приступило до розробки «Блоку Е» – злітно-посадкового модуля Місячного орбітального корабля. Розуміючи важливість Місячної програми, головний інженер, додатково до своїх безпосередніх обов’язків, взяв на себе відповідальність за створення «Блоку Е» – одного з найважливіших та найскладніших блоків ракетної системи Н-1, призначеної для освоєння Місяця.
У 1966 році ОКБ-568 називається КБ «Південе», а завод № 586 – «Південмаш». У 1967 р. Б.Губанова призначили головним конструктором КБ-2.
У січні 1971 року починається відпрацювання мінометного старту ракети з транспортно-пускового контейнера, до якої активно долучився Борис Іванович. Пізніше, у 1978 році Борис Іванович захистив докторську дисертацію з мінометного старту.
24 листопада 1971 року було проведено перший та успішний запуск блоку «Е» на навколоземну орбіту РН «Союз».
Після смерті Янгеля кандидатуру Губанова на посаду головного конструктора КБ «Південне» відхилили. Натомість головним конструктором призначили Володимира Уткіна. Декілька місяців Уткін роздумував, кого призначити своїм першим заступником. Найкращою кандидатурою був Борис Губанов, але Уткіну не хотілося, щоб заступником став його молодий конкурент, один із претендентів на пост Головного. Губанов відрізнявся від Уткіна: привертали увагу його молодість, комунікабельність, невичерпний оптимізм, янгелівські риси вдачі і стиль керівництва, солідна школа проектування, конструювання і випробувань виробів, сміливість в ухвалені рішень. Уткін розумів: йому, щойно призначеному головним, в першу чергу необхідна надійна опора – сильний заступник, можливо, навіть сильніший, ніж він сам. Тільки так можна досягнути успіху.
Кращого кандидата, ніж Губанов він не знайшов. У лютому 1972 р. Бориса Губанова призначили першим заступником начальника і Головного конструктора КБ «Південе». За особистий внесок у створення наймогутнішого і найефектівнішого бойового комплексу з важкою міжконтинентальною балістичною ракетою 15А14 головний конструктор комплексу Борис Губанов 12 серпня 1976 р. був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Зрідка у вільний час Борис Іванович виїжджав зі всіма на джерело або Сирдар’ю. З дитячим захопленням їздив на верблюдах, любив і сам розповідав анектоди, разом зі всіма відзначав успішні пуски.
Наприкінці 1981 року головним конструктором орбітального кораблю «Буран» призначили Юрія Павловича Семенова, а у січні 1982 року був призначений новий головний конструктор з багаторазової космічної системи в цілому та її ракетоносія – Борис Іванович Губанов. Борис Іванович дуже швидко розібрався з організаційно-технічними проблемами, які необхідно було вирішити, проаналізував закладені в майбутню систему проектні рішення. Розгорнулась програма наземного відпрацювання всіх систем та агрегатів майбутньої ракети-носія. Всього було виготовлено 232 експериментальні установки, виконані дослідження, що підтверджували прийняті проектно-конструкторські рішення.
Роботи зі створення ракети-носія почали помітно випереджати роботи над орбітальним кораблем «Буран». Затримувалося введення в експлуатацію складнішого стартового комплексу з його двома пусковими установками. В цих умовах Б. Губанов запропонував свою ініціативу: проведення льотних випробувань ракети-носія (назву «Енергія» їй дали тільки перед запуском), не дочекавшись готовності орбітального кораблю «Буран» та завершення будівництва штатних стартових комплексів.
Ця пропозиція зекономила значні кошти та скоротило терміни створення системи в цілому на 1 рік. Губанов хотів використати в якості стартового комплексу уже готовий стенд для вогняних випробувань УКСС (універсальний комплексний «стенд-старт»). Цю ідею сприйняли з насторогою, непорозумінням та супротивом, особливо військові – замовники цієї системи. Але все ж Борису Івановичу вдалось запевнити в своїй правоті В. П. Глушка. Видатні вчені, досвідчені випробувачі вислухали аргументи Бориса Івановича та підписали позитивний висновок.
У січні 1982 р. наказом міністра загального машинобудування Бориса Губанова призначили першим заступником Генерального конструктора НВО «Енергія».
15 травня 1987 р. відбувся перший успішний пуск «Енергії».
Через рік після першого пуску підготували до старту і першу льотну «Енергію» з «Бураном». У зв’язку з хворобою генерального конструктора В. Глушка, рішенням Державної комісії обов’язки технічного керівника льотних випробувань поклали на Бориса Губанова. Другий старт «Енергії» з «Бураном» відбувся 15 листопада 1988 р. і завершився тріумфальною посадкою орбітального корабля в автоматичному режимі.
Борис Іванович помер 18 березня 1999 року через три тижні після операції з приводу пухлини головного мозку.
Після закінчення Казанського авіаційного інституту в 1953 році – технолог цеху рульових машин заводу № 586 у м. Дніпропетровськ. У тому ж році переведений в Серійне конструкторське бюро (СКБ-586), що забезпечувало виробництво перших бойових ракет під керівництвом С. П. Корольова. Від 1953 року інженер-конструктор, старший інженер, керівник групи, начальник сектора, заступник начальника відділу головних частин ОКБ-586 (з 1966 р. – КБ «Південе»). Головний інженер (1965–1967). Начальник і головний конструктор КБ-2 – головного конструкторського підрозділу КБ «Південе» (1967–1972). Перший заступник головного, з 1979 року – генерального конструктора КБ «Південе» (1972–1982).
Наказом міністра загального машинобудування в 1982 р. переведений в НВО «Енергія» (м. Калінінград, нині – м. Корольов Московської обл.). Перший заступник генерального конструктора, головний конструктор ракетного комплексу «Енергія» (1982–1993). Керівник колективу розробників проекту «Повітряний старт» (1993–1999). Автор 150 наукових праць, фундаментальної чотиритомної праці «Триумф и трагедия Энергии: размышления главного конструктора», виданої в 1988–2000 рр.
Борис Іванович народився 14 березня 1930 р. в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург). Його батько був зв’язківцем, мати хоча й отримала тільки початкову освіту була допитливою людиною й вірила у Бориса.
Разом із сім’єю Борис Іванович у 1953 році переїхав до Дніпропетровська, де молодим фахівцям гарантували житло протягом року. Спочатку Губанових поселили у вестибюлі гуртожитку. Поряд із металевим ліжком поставили звичайне корито, яке прилаштували під колиску для новонародженої доньки, відгородившись простирадлами. Трохи пізніше молодій сім’ї виділили кімнату в двокімнатній квартирі.
Борис Іванович працював технологом цеху рульових машинок заводу № 586. Згодом його перевели до серійного конструкторського бюро.
У квітні 1954 року урядовою постановою серійне КБ при заводі перетворено в самостійне Особливе конструкторське бюро 586. В ОКБ-586 Губанов займався розробкою головних частин: від проектно-конструкторських робіт до льотних випробувань перших стратегічних ракет розробки ОКБ-586 на висококиплячих компонентах пального – Р-12, Р-14, Р-16, оснащених ядерними зарядами.
Розробляючи різні варіанти головних частин могутнішого класу, Губанову довелося налагодити контакт і з іншим центром розробки ядерних зарядів, який був організований в квітні 1955 р. на Уралі. У 1957 р. тут на хімкомбінаті «Маяк» відбулася аварія, що за масштабами не поступається Чорнобильській катастрофі.
Часом Губанову доводилося літати в район падіння головних частин – аналізувати їхній стан після проходження теплонапружної ділянки. Пізніше були розроблені парашутні засоби порятунку ГЧ, але до цього було ще далеко. Пуски здійснювалися з полігону Капустін Яр. Нова розробка ОКБ-586 ракета Р-14 літала 4500 км.
Одного разу під час випробувань експериментальної телеметричної головної частини Борис Губанов із двома фахівцями з теплозахисних покриттів і групою військовослужбовців вилетів літаком до Братська. Потім вертоліт доставив розвідувачів у глибоку тайгу. Висадивши пошукову групу, вертоліт мав повернутися наступного дня. За цей час група мала витягнути капсулу з бронекасетою, на якій зберігалися параметри телеметрії. Наступного дня з’явився літак і скинув повідомлення, що у зв’язку зі стихійним лихом – повінню в Канську – всі вертольоти мобілізовані на допомогу місцевим жителям. Пропонувалось почекати кілька діб, хоча група мала незначний запас їжі.
Декілька діб розтягнулись на три тижні. Довелось харчуватись підніжним кормом – грибами та лісовими ягодами. Одного разу вночі, сидячи біля багаття, розвідувачі побачили в небі яскравий спалах і спостерігали стрімкий політ вогненної стріли до Землі, після чого пролунав потужний вибух. Вранці над табором з’явився літак, скинув ще один вимпел із повідомленням: відбувся черговий запуск ракети Р-14, головна частина впала в 700 метрах від місця стоянки групи. Побоюючись стріляти по квадрату, де перебували люди, керівники пуску скоректували точку падіння головної частини. Пошуковій групі потрібно було знову витягувати з воронки капсулу з телеметричною інформацією. Витягнули бронекасету, розкрили її, а там ще й лист Губанову з текстом у дусі листа запорожців султанові.
Авторитет Губанова зростав. Перед початком льотних випробувань уніфікованих головних частин на ракеті Р-14 наказом Головного конструктора Б. Губанов був призначений технічним керівником випробувань. Такого випадку в КБ ще не було. Технічними керівниками випробувань завжди призначали заступників головного конструктора або провідних конструкторів. Губанов був керівником сектора, одним з розробників головних частин.
У грудні 1963 року Б. Губанова вибрали секретарем парткому ОКБ. Янгель бачив у ньому не просто тямущого інженера, але й вельми перспективного керівника. За мірками тих років діяв негласний закон: тільки той може посідати значну посаду, хто мав досвід партійного керівництва.У 1965 році Бориса Губанова призначили головним інженером конструкторського бюро.
В ті роки країна поспішала вирішити надзадачу – бути першими на Місяці. Узгоджено з С. Корольовим КБ «Південне» приступило до розробки «Блоку Е» – злітно-посадкового модуля Місячного орбітального корабля. Розуміючи важливість Місячної програми, головний інженер, додатково до своїх безпосередніх обов’язків, взяв на себе відповідальність за створення «Блоку Е» – одного з найважливіших та найскладніших блоків ракетної системи Н-1, призначеної для освоєння Місяця.
У 1966 році ОКБ-568 називається КБ «Південе», а завод № 586 – «Південмаш». У 1967 р. Б.Губанова призначили головним конструктором КБ-2.
У січні 1971 року починається відпрацювання мінометного старту ракети з транспортно-пускового контейнера, до якої активно долучився Борис Іванович. Пізніше, у 1978 році Борис Іванович захистив докторську дисертацію з мінометного старту.
24 листопада 1971 року було проведено перший та успішний запуск блоку «Е» на навколоземну орбіту РН «Союз».
Після смерті Янгеля кандидатуру Губанова на посаду головного конструктора КБ «Південне» відхилили. Натомість головним конструктором призначили Володимира Уткіна. Декілька місяців Уткін роздумував, кого призначити своїм першим заступником. Найкращою кандидатурою був Борис Губанов, але Уткіну не хотілося, щоб заступником став його молодий конкурент, один із претендентів на пост Головного. Губанов відрізнявся від Уткіна: привертали увагу його молодість, комунікабельність, невичерпний оптимізм, янгелівські риси вдачі і стиль керівництва, солідна школа проектування, конструювання і випробувань виробів, сміливість в ухвалені рішень. Уткін розумів: йому, щойно призначеному головним, в першу чергу необхідна надійна опора – сильний заступник, можливо, навіть сильніший, ніж він сам. Тільки так можна досягнути успіху.
Кращого кандидата, ніж Губанов він не знайшов. У лютому 1972 р. Бориса Губанова призначили першим заступником начальника і Головного конструктора КБ «Південе». За особистий внесок у створення наймогутнішого і найефектівнішого бойового комплексу з важкою міжконтинентальною балістичною ракетою 15А14 головний конструктор комплексу Борис Губанов 12 серпня 1976 р. був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Зрідка у вільний час Борис Іванович виїжджав зі всіма на джерело або Сирдар’ю. З дитячим захопленням їздив на верблюдах, любив і сам розповідав анектоди, разом зі всіма відзначав успішні пуски.
Наприкінці 1981 року головним конструктором орбітального кораблю «Буран» призначили Юрія Павловича Семенова, а у січні 1982 року був призначений новий головний конструктор з багаторазової космічної системи в цілому та її ракетоносія – Борис Іванович Губанов. Борис Іванович дуже швидко розібрався з організаційно-технічними проблемами, які необхідно було вирішити, проаналізував закладені в майбутню систему проектні рішення. Розгорнулась програма наземного відпрацювання всіх систем та агрегатів майбутньої ракети-носія. Всього було виготовлено 232 експериментальні установки, виконані дослідження, що підтверджували прийняті проектно-конструкторські рішення.
Роботи зі створення ракети-носія почали помітно випереджати роботи над орбітальним кораблем «Буран». Затримувалося введення в експлуатацію складнішого стартового комплексу з його двома пусковими установками. В цих умовах Б. Губанов запропонував свою ініціативу: проведення льотних випробувань ракети-носія (назву «Енергія» їй дали тільки перед запуском), не дочекавшись готовності орбітального кораблю «Буран» та завершення будівництва штатних стартових комплексів.
Ця пропозиція зекономила значні кошти та скоротило терміни створення системи в цілому на 1 рік. Губанов хотів використати в якості стартового комплексу уже готовий стенд для вогняних випробувань УКСС (універсальний комплексний «стенд-старт»). Цю ідею сприйняли з насторогою, непорозумінням та супротивом, особливо військові – замовники цієї системи. Але все ж Борису Івановичу вдалось запевнити в своїй правоті В. П. Глушка. Видатні вчені, досвідчені випробувачі вислухали аргументи Бориса Івановича та підписали позитивний висновок.
У січні 1982 р. наказом міністра загального машинобудування Бориса Губанова призначили першим заступником Генерального конструктора НВО «Енергія».
15 травня 1987 р. відбувся перший успішний пуск «Енергії».
Через рік після першого пуску підготували до старту і першу льотну «Енергію» з «Бураном». У зв’язку з хворобою генерального конструктора В. Глушка, рішенням Державної комісії обов’язки технічного керівника льотних випробувань поклали на Бориса Губанова. Другий старт «Енергії» з «Бураном» відбувся 15 листопада 1988 р. і завершився тріумфальною посадкою орбітального корабля в автоматичному режимі.
Борис Іванович помер 18 березня 1999 року через три тижні після операції з приводу пухлини головного мозку.
Назад
