Рижих Михайло Іванович
21.11.1910, м. Харків – 23.02.1982, м. Москва
Рижих Михайло Іванович – видатний радянський організатор виробництва авіаційної і ракетної техніки, Герой Соціалістичної Праці (1966 р.).
Випускник Харківського авіаційного інституту 1936 року.
Від 1926 р. Михайло Іванович працював на Харківському заводі «Серп і молот». Після закінчення навчання працював начальником інструментального цеху харківського заводу № 135 авіаційної промисловості СРСР (ХАЗ). Брав участь у випуску літаків Іл-4 – основи радянської дальньої авіації, а потім – швидкісних бомбардувальників Ту-2.
У 1961–1975 рр. М. І. Рижих – директор машинобудівного заводу ім. М. В. Хрунічева (м. Москва). Під його керівництвом освоєно виробництво газотурбінних швидкісних вертольотів Мі-6, Мі-8, міжконтинентальних балістичних ракет УР-100К, УР-100У, УР-200, УР-500, ракет-носіїв «Протон-2», «Протон-3», «Протон-4», групи пілотованих орбітальних станцій «Салют», міжпланетних автоматичних станцій «Луна-1 – Луна-24», «Венера-1 – Венера -9», «Марс-2 – Марс-7».
За видатні заслуги у виконанні плану 1959–1965 рр. і створенні нової техніки М. І. Рижих присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп и Молот» (1966 р.). Він був нагороджений трьома орденами Леніна (1945 р., 1970 р., 1973 р.), орденами Жовтневої Революції (1976 р.), «Знак Почета» (1957 р.) і медалями.
