Зленко Олексій Миколайович
02.12.1914, смт Краснопілля, Сумська обл. – 26.05.2007
Зленко Олексій Миколайович – радянський авіаконструктор, фахівець в області авіамоторобудування, кандидат технічних наук (1966 р.), лауреат Ленінської премії за участь у розробці і створенні двигуна АІ-20 пасажирського літака Іл-18 (1960 р.).
20 грудня 1933 р. О. М. Зленко був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Завершивши армійську службу, у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної війни. 1939 року став членом ВКП(б).
3 вересня 1941 р. Олексій Миколайович був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений у розпорядження 411 стрілецької дивізії 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання «лейтенант», а 26.03.1942 р. призначений начальником артилерійського постачання 411 стрілецької дивізії 6-ї армії. 27 травня 1942 р. під час оточення під Харковом потрапив у полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 р.
З січня 1945 р. Олексій Зленко у званні «офіцера-рядового» був стрільцем 3-го офіцерського штурмового батальйону (штрафний батальйон 320 стрілецької дивізії 2-го Українського фронту). Батальйон брав участь у боях на вулицях Будапешта (Буда). У першому ж бою, коли загинув командир батальйону, бійці батальйону вибрали Олексія Миколайовича командиром. При штурмі одного з будинків він був контужений.
Наказом 2-го Українського фронту № 0179 від 24.03.1945 р. Олексій Миколайович Зленко відновлений в усіх правах і званнях. Свято Перемоги зустрів у Чехословаччині, 08.06.1945 р. йому було присвоєно звання «інженер-капітан» і він був призначений начальником артилерійського постачання 201 мінометного полку 121 гвардійської стрілецької дивізії.
Після звільнення в запас 15.01.1946 р. О. М. Зленко повернувся у м. Запоріжжя до сім’ї. У квітні 1946 р. авіаінженер Олексій Зленко починає роботу на заводі № 478 (зараз – АТ «Мотор Січ»), у дослідно-конструкторському бюро (ДКБ), у якому пропрацював до 30.09.1985 р. Професійний шлях Олексія Зленка: з 1946 р. – інженер-конструктор, провідний конструктор, начальник відділу компресорів КБ дослідно-конструкторського бюро, у 1958–1985 рр. – начальник КБ (зараз ДП «Івченко-Прогрес»).
Трудова діяльність О. М. Зленка була відзначена численними нагородами: два ордени Трудового Червоного Прапора, медаль «Ветеран труда», орден «Знак Почета», золота і срібна медалі ВДНГ та ін. Крім медалі «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» він був нагороджений орденами Вітчизняної Війни II ступеня, Богдана Хмельницького, а також 12-ма ювілейними медалями. Наказами МО України йому були послідовно присвоєні звання майор, підполковник і полковник.
За бої в м. Будапешт О. М. Зленко 18 лютого 1945 р. був нагороджений орденом Червоної Зірки, а згодом медаллю «За взятие Будапешта», яка за значимістю прирівнюється до медалі ««За оборону Сталинграда».
20 грудня 1933 р. О. М. Зленко був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Завершивши армійську службу, у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної війни. 1939 року став членом ВКП(б).
3 вересня 1941 р. Олексій Миколайович був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений у розпорядження 411 стрілецької дивізії 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання «лейтенант», а 26.03.1942 р. призначений начальником артилерійського постачання 411 стрілецької дивізії 6-ї армії. 27 травня 1942 р. під час оточення під Харковом потрапив у полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 р.
З січня 1945 р. Олексій Зленко у званні «офіцера-рядового» був стрільцем 3-го офіцерського штурмового батальйону (штрафний батальйон 320 стрілецької дивізії 2-го Українського фронту). Батальйон брав участь у боях на вулицях Будапешта (Буда). У першому ж бою, коли загинув командир батальйону, бійці батальйону вибрали Олексія Миколайовича командиром. При штурмі одного з будинків він був контужений.
Наказом 2-го Українського фронту № 0179 від 24.03.1945 р. Олексій Миколайович Зленко відновлений в усіх правах і званнях. Свято Перемоги зустрів у Чехословаччині, 08.06.1945 р. йому було присвоєно звання «інженер-капітан» і він був призначений начальником артилерійського постачання 201 мінометного полку 121 гвардійської стрілецької дивізії.
Після звільнення в запас 15.01.1946 р. О. М. Зленко повернувся у м. Запоріжжя до сім’ї. У квітні 1946 р. авіаінженер Олексій Зленко починає роботу на заводі № 478 (зараз – АТ «Мотор Січ»), у дослідно-конструкторському бюро (ДКБ), у якому пропрацював до 30.09.1985 р. Професійний шлях Олексія Зленка: з 1946 р. – інженер-конструктор, провідний конструктор, начальник відділу компресорів КБ дослідно-конструкторського бюро, у 1958–1985 рр. – начальник КБ (зараз ДП «Івченко-Прогрес»).
Трудова діяльність О. М. Зленка була відзначена численними нагородами: два ордени Трудового Червоного Прапора, медаль «Ветеран труда», орден «Знак Почета», золота і срібна медалі ВДНГ та ін. Крім медалі «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» він був нагороджений орденами Вітчизняної Війни II ступеня, Богдана Хмельницького, а також 12-ма ювілейними медалями. Наказами МО України йому були послідовно присвоєні звання майор, підполковник і полковник.
За бої в м. Будапешт О. М. Зленко 18 лютого 1945 р. був нагороджений орденом Червоної Зірки, а згодом медаллю «За взятие Будапешта», яка за значимістю прирівнюється до медалі ««За оборону Сталинграда».
