Шабранський Віталій Леонідович
24.01.1917, м. Мелітополь, Запорізька обл. – 09.12.1992, м. Хімки, Московська обл.
Шабранський Віталій Леонідович – доктор технічних наук (1959 р.), професор.
У 1941 р. закінчив Харківський авіаційний інститут і отримав кваліфікацію інженера-механіка.
З 1942 р. працював у ДКБ заводу № 16 (м. Казань), у КБ О. М. Добротворського з проектування і виготовлення авіаційного двигуна внутрішнього згоряння МБ-100.
З 1944 р. працював випробувачем РРД у конструкторському бюро під керівництвом В. П. Глушка.
У 1945 р. у складі групи фахівців з ракетної техніки прямує до Німеччини, де до 1946 р. працює директором випробувальної станції заводу «Форверк-Мітте». В. Л. Шабранський був організатором відновлення зруйнованої випробувальної бази двигунів ракет ФАУ-2.
З 1947 р. працював начальником випробувальної бази для випробувань потужних РРД на заводі № 56 (нині – НВО Енергомаш ім. академіка В. П. Глушка, м. Хімки). З 1947 р. по 1974 р. керував випробувальною станцією ДКБ-456 (Лабораторія № 51, НІК-751). У 1974–1980 рр. – заступник Головного конструктора з експериментальних робіт.
З 1980 р. по 1988 р. – науковий консультант Генерального конструктора НВО «Енергія».
Під керівництвом В. Л. Шабранського вирішено задачу з реконструкції та введення в експлуатацію випробувальних стендів для киснево-гасових РРД РД-170/171, у 1980 р. проведено перше випробування повнорозмірного двигуна РД-170. Більшість випробувальних баз у галузі двигунобудування (у Самарі, Красноярську, Омську, Дніпропетровську, Нижній Салді, Підмосков'ї) були побудовані за його участю. Віталій Леонідович Шабранський займався також науковою діяльністю, був професором філії Московського авіаційного інституту, читав курс «Основи проведення експериментальних робіт».
Нагороджений орденом Леніна (1961 р.), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1956, 1974 рр.), золотою медаллю "Серп і молот", лауреат Ленінської премії.
