Академічна наука України з нагоди 100-річчя Національної академії наук України


05-11-2018
Назад к списку

«… досліджувати і випробувати мудрістю все, що діється під небом: це важке заняття Бог дав синам людським».

 
Екклезіаст




Історія науки


 
«Історичний досвід стверджує, що видатні вчені можуть спрямувати розвиток цивілізації не шляхом породження війн і конфліктів, кризових явищ і суперечностей в суспільстві, а зовсім іншим руслом. Прикладом може бути діяльність Ньютона, якого можна назвати найбільш значимою постаттю XVII ст. Саме він визначив розвиток культури останніх трьох століть, відкривши перед людством вікно у Всесвіт. Так само можна назвати і Піфагора, який за 2500 років спрямував людей шляхом торжества Розуму.
В. І. Вернадський писав, що наукове вивчення минулого, у тому числі й наукової думки, завжди приводить до введення в людську свідомість нового, виступає знаряддям його досягнення».

 
Бєсов, Л. М. Наука і техніка в історії суспільства : навч. посіб. /
Л. М. Бєсов. – Харків : Золоті сторінки, 2011. – 464 с. – С. 3.



 
Бєсов, Л. М. Наука і техніка в історії суспільства : навч. посіб. / Л. М. Бєсов. – Харків : Золоті сторінки, 2011. – 464 с.

Видатні наукові відкриття : для дітей середнього шкільного віку / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Т. В. Іовлєва, О. Ю. Очкурова. – Харків : Фоліо, 2008. – 319 с.

Жизнь науки: антология вступлений к классике естествознания / сост. С. П. Капица. – М. : Наука, 1973. – 599 с.

Гайденко, П. П. Эволюция понятия науки: становление и развитие первых научных программ / П. П. Гайденко. – М. : Наука, 1980. – 568 с.

Рожанский, И. Д. Античная наука / И. Д. Рожанский. – М. : Наука, 1980. – 199 с.

Бернал, Дж. Наука в истории общества : пер. с англ. / Дж. Бернал. – М. : Изд-во иностр. лит., 1956. – 736 с.

Данилевский, В. В. Ломоносов на Украине / В. В. Данилевский. – Л. : Лениздат, 1954. – 136 с.

Виргинский, В. С. Очерки истории науки и техники 1870–1917 гг. : кн. для учителя / В. С. Виргинский, В. Ф. Хотеенков. – М. : Просвещение, 1988. – 304 с.

Виргинский, В. С. Очерки истории науки и техники XVX–XIX веков (до 70-х гг. XIX в.) : пособие для учителя / В. С. Виргинский. – М. : Просвещение, 1984. – 287 с.

Микитась, В. Давньоукраїнські студенти і професори / В. Микитась. – Київ : Абрис, 1994. – 288 с.

Лахтин, Г. А. Организация советской науки: история и современность / Г. А. Лахтин ; отв. ред. В. С. Соминский. – М. : Наука, 1990. – 224 с.

Седов, Л. И. Размышления о науке и об ученых / Л. И. Седов. – М. : Наука, 1980. – 440 с.

Тарапов, И. Е. Интеллектуальный труд, наука и образование. Кризис в Украине / И. Е. Тарапов. – Харьков : Тимченко, 2008. – 512 с.





Національна академія наук України: 1918–2018 рр.



 

«Юридично поява Академії зафіксована «Законом Української Держави про заснування Української Академії Наук у м. Києві», затвердженим Гетьманом Павлом Скоропадським 14 листопада 1918 р. Повноправне функціонування Академії ознаменувало Установче Спільне Зібрання 27 листопада 1918 р. На ньому, як зазначено у протоколі №1, «під головуванням найстарішого літами академіка О.І. Левицького у присутності дійсних членів – академіків: В.І. Вернадського, М.Т. Кащенка, В.А. Косинського, А.Ю. Кримського, М.І. Туган-Барановського при секретарюванні наймолодшого літами академіка С.П. Тимошенка» «одноголосно обрано акад. В.І. Вернадського на Голову-президента, а акад. А.Ю. Кримського на Неодмінного секретаря».


 
Онищенко, О. С. 85 років Національної академії наук України: історія формування вітчизняного
комплексу фундаментальної науки / О. С. Онищенко // Вісник НАН України. – 2004. – № 1. – С. 15.


 
«Засновники ж нашої Академії бачили її насамперед як Національну академію Української держави.
… і наполягали, щоб в академічних структурах створювалися умови для розвитку класичних фундаментальних наук, з яких шляхом відгалуження і міждисциплінарної інтеграції породжуватиметься все багатство існуючих і майбутніх галузей наукового знання. У суспільствознавстві – це історія, мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство, етнографія, філософія, археологія, право, економіка, соціологія і статистика. А у природничих і технічних науках В.І. Вернадським визначалися «десять галузей знання, які мають бути постійно представлені в Академії»: математика, механіка, астрономія, фізика, хімія, геологія, мінералогія, ботаніка, зоологія, географія. У свою чергу, ці десять галузей конкретизувалися – від геометрії до геофізики – ще в 42 галузі».


 
Онищенко, О. С. 85 років Національної академії наук України: історія формування вітчизняного
комплексу фундаментальної науки / О. С. Онищенко // Вісник НАН України. – 2004. – № 1. – С. 17.


 
Дзюба, І. М. Академія Наук України Національна / І. М. Дзюба // Енциклопедія сучасної України. Т. 1. А. – Київ, 2001. – С. 250—286.

История Академии наук Украинской ССР / Акад. наук УССР. – Киев : Наукова думка, 1979. – 836 с.

Цибань, В. О. Нагороди Національної академії наук України. Золота медаль ім. В. І. Вернадського. Премії імені видатних учених України. Відзнаки / В. О. Цибань. – Київ : Академперіодика, 2010. – 400 с.

Терлецький, В. М. Академія наук Української РСР: 1919–1969 : короткий істор. нарис / В. М. Терлецький. – Київ : Наукова думка, 1969. – 296 с.

Академія наук України / за ред. А. П. Шпака. – Київ : Наукова думка, 1993. – 192 с.

Національна академія наук України: проблеми розвитку та входження в Європейський науковий простір / за ред. О. С. Онищенка, Б. А. Маліцького. – Київ, 2007. – 680 с.

Матвєєва, Л. Нариси з історії Всеукраїнської академії наук / Л. Матвєєва. – Київ : Стилос, 2003. – 296 с.

Розвиток науки в Українській РСР за 40 років / Акад. наук Укр. РСР. – Київ : АН УРСР, 1957. – 532 с.

Национальная академия наук Украины. 1918–2008: к 90-летию со дня основания / глав. ред. Б. Е. Патон. – Киев : Изд-во КММ, 2008. – 670 с.

Калита, В. Т. Данило Заболотний : біогр. повість / В. Т. Калита. – Київ : Молодь, 1981. – 248 с.

Пицык, Н. Е. Александр Александрович Богомолец / Н. Е. Пицык. – М. : Наука, 1970. – 304 с.
Академік Борис Євгенович Патон / Нац. акад. наук України, Ін-т електрозварювання ім. Є. О. Патона. – [Б. м.] : Академперіодика, [б. р.]. – 36 с.
 
Наука України: науковий потенціал, фінансове забезпечення, результативність, реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки / А. В. Ямчук, Т. В. Писаренко, Д. В. Чеберкус [та ін.]. – Київ : УкрІНТЕІ, 2012. – 239 с.

До 85-річчя від дня народження президента Національної академії наук України академіка Б.Є. Патона // Космічна наука і технологія. – 2003. – № 5/6. – С. 216–217.

Етика вченого та організатора науки: штрихи до портрету академіка Б. Є. Патона // Космічна наука і технологія. – 2003. – № 5/6. – С. 218–220.
Народжені разом: 50 років на чолі академії [Б. Є. Патон] // Наука сьогодні. – 2012. – № 7/8. – С. 6–7.

Національній академії наук України – 90 років // Математичні методи та фізико-механічні поля. – 2008. – № 4. – С. 7–16.

Онищенко, О. С. 85 років Національної академії наук України: історія формування вітчизняного комплексу фундаментальної науки / О. С. Онищенко // Вісник НАН України. – 2004. – № 1. – С. 15–22.

Онищенко, О. Віхи історичного шляху / О. Онищенко // Вісник НАН України. – 2009. – № 1. – С. 3–15.



Фундатор і перший президент УАН Володимир Іванович Вернадський

 

«Концепція академіка Вернадського поєднувала наукові цілі з практичними завданнями. На перше місце він поставив національні інтереси: «Новітня Академія повинна допомагати зростові української національної самосвідомості та української культури через широке, глибоке, проникливе наукове студіювання минулості та сучасності українського народу та його сусідів, природи обійнятого ними краю в усіх її безкінечних виявах».

Друге місце посідають державні інтереси: «Державна вага Академії витворюється тим впливом, який вона матиме на підвищення виробничих сил країни й людини на Україні».

 

Ситник, К. Перший президент Української академії наук: з нагоди 145-річча від дня народження
академіка В. І. Вернадського / К. Ситник // Вісник НАН України. – 2008. – № 3. – С. 51–52.



 

«Особливе місце В. І. Вернадський відводив прикладним напрямам науки як таким, що забезпечують зв'язок із повсякденним життям: «Необхідна річ, щоб будуча Академія наук була якнайтісніше сполучена з звичайними питаннями практичного життя, його потребами в найширшому розумінні того слова, щоб вага Академії була виразна для цілої людності, для цілої України. Вона повинна в своїй діяльності одкликатися на всі недостачі й потреби людності, що вимагають наукові допомоги й наукового освітлення. Живчик її життя повинен битися спільно з духовними й матеріальними вимогами людності, постільки тим вимогам може стати в пригоді наукова вага й наукова думка».

Ситник, К. Перший президент Української академії наук: з нагоди 145-річча від дня народження
академіка В.І. Вернадського) / К. Ситник // Вісник НАН України. – 2008. – № 3. – С. 52.



 

Вернадский, В. И. Начало и вечность жизни / В. И. Вернадский. – М. : Советская Россия, 1989. – 704 с.

Корсунская, В. М. В. И. Вернадский : пособие для учащихся / В. М. Корсунская, Н. М. Верзилин. – М. : Просвещение, 1975. – 128 с.

Сытник, К. М. В. И. Вернадский: жизнь и деятельность на Украине / К. М. Сытник, С. М. Стойко, Е. М. Апанович. – Киев :

Наук. думка, 1984. – 236 с.

Баландин, Р. К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие / Р. К. Баландин. – М. : Знание, 1979. – 176 с.

Мочалов, И. И. В. И. Вернадский – человек и мыслитель / И. И. Мочалов. – М. : Наука, 1970. – 176 с.

Гумилевский, Л. И. Вернадский / Л. И. Гумилевский. – 2-е изд. – М. : Молодая гвардия, 1967. – 256 с.

Вернадский Владимир Иванович: 1863–1945 / вступ. ст. А. П. Виноградова ; библиогр. сост. Л. Н. Пржевальской. – М. ; Л. : АН СССР, 1947. – 56 с.

Вернадский, В. И. Избранные сочинения. Т. 2 / В. И. Вернадский. – М. : АН СССР, 1955. – 616 с.

Галимов, Э. М. Вернадский В. И. – ученый, мыслитель, гражданин / Э. М. Галимов // Системні дослідження та інформаційні технології. –2013. – № 2. – С. 7–15.

Кузнецова, Н. И. В. И. Вернадский как историк науки: методологические находки и парадоксы / Н. И. Кузнецова // Вопросы философии. – 2013. – № 11. – С. 99–111.

Ситник, К. Перший президент Української академії наук: з нагоди 145-річча від дня народження академіка В. І. Вернадського) / К. Ситник // Вісник НАН України. –2008. – № 3. – С. 44–54.




Наука про науку


 

«В епоху глобальних змін і проблем розвиток науки має величезне значення і вимагає вивчення самої науки як соціального явища. Цю проблему вирішує принципово новий науковий напрям, який має назву наукознавство, або наука про науку. За своєю суттю «наукознавство» охоплює всі існуючі науки в їх взаємозв'язку із практикою, враховуючи економічні, соціальні, політичні, культурні умови функціонування й розвитку.
Наукознавство – це наука, яка вивчає закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального і духовного життя суспільства.
Наукознавство – це одна з галузей досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, а також відбиває ті загальні процеси, явища, які характерні для різноманітних сторін науки, їх взаємозв'язку, для визначення співвідношення між наукою, з одного боку, і технікою, виробництвом і суспільством, з іншого.
Предметом наукознавства є загальний склад науки, засоби й форми її функціонування, зв'язок і залежність темпів і напрямів її розвитку від інших суспільних явищ та інститутів».


https://helpiks.org/1-107226.html



«За переконанням німецько-американського теоретика, фізика Альберта Енштейна (1879-1955), наукова теорія повинна відповідати таким критеріям:
Не суперечити даним досвіду, фактам.
Бути перевіреною на наявному дослідному матеріалі.
Вибудовуватися на логічно простих засадах (основних поняттях і співвідношеннях між ними).
Містити найбільш витлумачені терміни.
Не бути логічно довільно обраною серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій.
Відзначатися красою і гармонійністю.
Поєднувати в цілісну систему абстракцій різноманітні об’єкти.
Мати широку сферу застосування з урахуванням того, що в межах вживання її основних понять вона ніколи не буде спростована.
Вказувати шлях для створення нової, загальнішої теорії, в координатах якої вона залишиться граничним випадком».

 

Філіпенко, А. С. Основи наукових досліджень: конспект лекцій /
А. С. Філіпенко. – Київ : Академвидав, 2004. – 208 с. – С. 23.


 

Методологические вопросы науковедения / под ред. В. И. Оноприенко. – Киев : УкрИНТЭИ, 2001. – 332 с.

Баскаков, А. Я. Методология научного исследования : учеб. пособие / А. Я. Баскаков, Н. В. Туленков. – Киев : МАУП, 2002. – 216 с.

Філіпенко, А. С. Основи наукових досліджень : конспект лекцій / А. С. Філіпенко. – Київ : Академвидав, 2004. – 208 с.

Стеченко, Д. М. Методологія наукових досліджень : підручник / Д. М. Стеченко, О. С. Чмир. – Київ : Знання, 2005. – 309 с.

Шейко, В. М. Організація та методика науково-дослiдницької дiяльностi : підручник / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. – 2-ге вид., перероб. i доп. – Київ : Знання-Прес, 2002. – 295 с.

Леонов, В. П. Атлас науки / В. П. Леонов. – Харьков : ОО ФНТ, 2007. – 228 с.

Дисциплинарность и взаимодействие наук / под ред. Б. М. Кедрова, Б. Г. Юдина. – М. : Наука, 1986. – 280 с.

 
Основы научных исследований : учеб. для техн. вузов / В. И. Крутов, И. М. Грушко, В. В. Попов [и др.] ; под ред. В. И. Крутова, В. В. Попова. – М. : Высшая шк., 1989. – 400 с.

Холтон, Дж. Тематический анализ науки : пер. с англ. / Дж. Холтон. – М. : Прогресс, 1981. – 384 с.

Добров, Г. М. Наука о науке: начала науковедения / Г. М. Добров. – 3-е изд., доп. и перераб. – Киев : Наукова думка, 1989. – 304 с.

Добров, Г. М. Наука: информация и управление : информационные проблемы управления наукой / Г. М. Добров, А. А. Коренной. – М. : Сов. радио, 1977. – 256 с.

Копнин, П. В. Гносеологические и логические основы науки / П. В. Копнин. – М. : Мысль, 1974. – 568 с.

Структура и развитие науки: из Бостонских исследований по философии науки : сб. пер. / пер. с англ. А. А. Никифорова. – М. : Прогресс, 1978. – 488 с.

Научное открытие и его восприятие / под ред. С. Р. Микулинского, М. Г. Ярошевского. – М. : Наука, 1971. – 312 с.

Давыдов, О. В. Объект научного открытия / О. В. Давыдов. – Минск : Вышэйшая шк., 1986. – 144 с.

Голдстейн, М. Как мы познаем: исследование процесса научного познания / М. Голдстейн, И. Ф. Голдстейн ; пер. с англ. А. Е. Петрова. – М. : Знание, 1984. – 256 с.

Зотов, А. Ф. Структура научного мышления / А. Ф. Зотов. – М. : Политиздат, 1973. – 182 с.

Шелищ, П. Б. Динамика науки / П. Б. Шелищ ; под ред. О. И. Иванова. – Л. : Наука, 1981. – 144 с.

Герасимов, И. Г. Структура научного исследования: философский анализ познавательной деятельности в науке / И. Г. Герасимов. – М. : Мысль, 1985. – 218 с.




Лідер в науці



«Велике значення у формуванні вченого-початківця мають наукові школи. Але перш, ніж говорити про це, потрібно сформулювати саме поняття. Лабораторія, науково-дослідний колектив переходять у ранг школи тоді, коли в них є оригінальна концепція, зовсім новий напрям у науці. Наукова школа – це традиція мислення, особлива наукова атмосфера».


 

Зербіно, Д. Наукова школа: лідер і учні. – Львів : Євросвіт, 2001. – 208 с. – С. 71.


 

«В Академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені-математики Д. О. Граве, М. М. Крилов, М. М. Боголюбов, Ю. О. Митропольський, механіки С. П. Тимошенко, О. М. Динник, М. О. Лаврентьев, Г. С. Писаренко, фізики К. Д. Синельников, Л. В. Шубников, В. Є. Лашкарьов, О. І. Ахієзер, О. С. Давидов, А. Ф. Прихотько, О. Я. Усиков, астрономи О. Я. Орлов, М. П. Барабашов, Є. П. Федоров, С. Я. Брауде, геолог П. А. Тутковський, матеріалознавці І. М. Францевич, В. І. Трефілов, хіміки Л. В. Писаржевський, О. І. Бродський, А. В. Думанський, біологи і медики Д. К. Заболотний, О. О. Богомолець, В. П. Філатов, М. Г. Холодний, І. І. Шмальгаузен, М. М. Амосов.
У всьому світі відомі українські школи електрозварювання Є. О. Патона і кібернетики В.М. Глушкова. Набули широкого визнання економічні й гуманітарні школи, які очолювали економісти М. В. Птуха і К. Г. Воблий, історики М. С. Грушевський і Д. І. Яворницький, правознавець В. М. Корецький, філософ В. І. Шинкарук, сходознавець А. Ю. Кримський, мовознавці Л. А. Булаховський, І. К. Білодід, В. М. Русанівський, літературознавці С. О. Єфремов і О. І. Білецький».

Народжені разом: про національну академію наук України //
Наука сьогодні. – 2012. – № 7/8. – С. 7–9.


 

Зербіно, Д. Наукова школа: лідер і учні / Д. Зербіно. – Львів : Євросвіт, 2001. – 208 с.

Копелевич, Ю. Х. Возникновение научных академий: середина XVII–середина XVIII в. / Ю. Х. Копелевич. – Л. : Наука, 1974. – 268 с.

Человек науки / под ред. М. Г. Ярошевского. – М. : Наука, 1974. – 392 с.

Науково-освітній потенціал нації погляд у ХХІ століття. Кн. 2. Освіта і наука: творчий потенціал державо- і культуро творення. – Київ : Навчальна кн., 2003. – 672 с.

Науковці України – еліта держави. Т. 3. – Київ : Логос Україна, 2014. – 300 с.

Харьков научный / авт.-сост. Н. Л. Зотова, Л. А. Белова. – Харьков : Деловая жизнь, 2000. – 192 с.

 
Нобелевские лауреаты Слобожанщины / Ю. Л. Волянский, И. И. Залюбовский, Б. Я. Пугач [и др.]. – Харьков : Факт, 2005. – 296 с.

Гончаренко, Н. В. Гений в искусстве и науке / Н. В. Гончаренко. – М. : Искусство, 1991. – 432 с.

Сухотин, А. К. Превратности научных идей / А. К. Сухотин. – М. : Молодая гвардия, 1991. – 272 с.

Попов, Г. Х. Техника личной работы / Г. Х. Попов. – 3-е изд., доп. – М. : Московский рабочий, 1971. – 256 с.

Путь в науку: социальные аспекты воспроизводства научных кадров / Акад. наук Укр. ССР, Ин-т социологии. – Киев : Наукова думка, 1991. – 212 с.

Коммуникация в современной науке : сб. пер. / сост. Э. М. Мирский, В. Н. Садовский. – М. : Прогресс, 1976. – 440 с.

Пельц, Д. Ученые в организациях: об оптимальных условиях для исследований и разработок / Д. Пельц, Ф. Эндрюс ; пер. с англ. Р. Е. Мельцера. – М. : Прогресс, 1973. – 472 с.

Назад к списку