Синя і жовта барви поширюються у VXIII столітті. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків. 1771 року для Полтавського полку було справлено нову корогву – блакитну з жовтим хрестом.
«Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтооблочисті (тобто жовто-блакитні), і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська».
Один з описів очевидця штурму м. Гомеля в 1651 p.
Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що символізує її суверенітет й уособлює самобутність та спадкоємність державотворчих традицій.
Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі, включно з сучасними українськими землями, в добу середньовіччя.
Стародавні літописи Київської Русі свідчать, що в той час прапори мали здебільшого трикутну клиноподібну форму, із зображенням князівських знаків та святих. На зламі ХІІІ і ХІV століть з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Переважаючим кольором був червоний – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше – жовтий. Починають існувати також колірні сполучення. Прапорними зображеннями були здебільшого небесні світила, хрести, родові княжі знаки тризуби-двозуби тощо.
Синя і жовта барви поширюються у VXIII столітті. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків. 1771 року для Полтавського полку було справлено нову корогву – блакитну з жовтим хрестом.
Року 1848-го Головна Руська рада проголосила загальноукраїнським національним гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівської землі та Руського воєводства – зображення золотого лева, який спинається на скелю, на блакитному тлі. У другій половині ХІХ ст.. поступово усталюється поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі національного прапору.
А вже 1914 року на відзначенні 100-річчя з дня народження Кобзаря поєднання цих кольорів на прапорах засвідчувало національний характер маніфестацій не тільки в Україні, а й у далеких Петербурзі та Оренбурзі.
Утвердження синьо-жовтого прапора як державного відбулося з проголошенням Української Народної Республіки. 14 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила «Тимчасовий закон про фльору УНР», у якому значилося «2. Прапором Укр.. Військової фльоти є полотнище о двох - блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем у ньому. 3. Прапором Укр. торгівельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому – кольорах».
Переконливе утвердження синьо-жовтих барв як національно-державних всього українського народу згодом засвідчили нормативні та конституційні акти Директорії (Наказ гетьмана П. Скоропадського від 18 липня 1918 р.), Західноукраїнської Народної Республіки (Тимчасовий основний закон, ухвалений Українською Національною Радою 13 листопада 1918 р. у Львові), Карпатської Української Республіки (Конституційний закон, прийнятий Сеймом 15 березня 1939 р.).
