Станом на другу половину ХІХ ст. одна з адміністративних територій українського Закарпаття – Березький комітат (Берег) – поділявся на п’ять повітів – Надтиснятський (центр – м. Берегове), Верецький (центр – м. Нижні Верецьки), Горіщній (центр – с. Іршава), Косонський (центр – м. Косонь), Мукачівський (центр – м. Мукачеве). Пізніше були створені повіти Латорицький (центр – с. Росвигове) і Свалявський (центр – м. Свалява).

МУКАЧЕВЕ
     За своїм походженням герб одного з найдавніших міст Закарпаття - Мукачевого - є так само чи не найдавнішим у всьому закарпатському регіоні. Попри всі примхи долі цього західного куточка України - періоди угорського, трансильванського, австрійського, чехословацького панування - цей герб зберіг свій сюжет ще з XIV ст., часом змінюючись лише композиційно, і став справжнім історичним клейнодом старовинного міста на Латориці. Історії мукачівського герба присвячували свої розвідки численні закарпатські краєзнавці - від засновника Мукачівського етнографічного музею, історика та фольклориста Т. Легоцького, до невтомного дослідника символіки регіону кінця XX ст., професора Ужгородського університету Я. Штернберга.
     Перша згадка про емблематику Мукачевого датована XIV століттям - добою панування в Угорському королівстві (до якого на той час належали землі Закарпатської України) Анжуйської династії. Саме представники цієї династії почали запрошувати до найбільших міст своєї держави німецьких колоністів-купців та ремісників. Станом на другу половину XIV століття число колоністів у Мукачевому зросло настільки, що тогочасна правителька Угорщини - королева Ержебет (Єлизавета), третя дружина короля Карла Роберта, видала для Мукачевого грамоту на деякі самоврядні права. Грамота, видана 22 травня ("в день Вознесіння Господнього") 1376 року в місті Берегсасі (Береговому), надавала "віллі Мункач" (місту Мукачевому) право користуватися власною гербовою печаткою "з образом святого Мартина" (покровителя місцевої католицької парафії) для скріплення юридичних угод купівлі-продажу виноградників. У грамоті, зокрема, зазначалося, що Мукачеве має право користуватися гербовою печаткою "нарівні з іншими вільними містами".
     Грамота королеви Ержебет 1376 р. є одним із найдавніших відомих нині на всій території України привілеєм, яким місту надається власна гербова печатка (для порівняння, найдавніший такий привілей на терені Галичини, наданий Володиславом II Ягайлом Коломиї, датується лише 1395 p.). Пізніше це право поширювалося в інших документах - зокрема в грамоті трансильванського князя Яноша Гуняді від 1445 р. (за якою Мукачеве оголошувалось "вільним містом на зразок німецьких міст", тобто отримувало магдебурзьке право).
     Цікаво, що герб Мукачевого 1376 р. за своїм сюжетом є типовою для пізньо-середньовічної Європи "патрональною" відзнакою міста - зображенням християнського святого, що вважався охоронцем міської громади та парафії, - однак на терені Закарпатської України використання такого символу є одиничним (якщо не брати до уваги згадуваний в одній із наших попередніх розповідей герб містечка Середнього XIX ст. з малюнком Божого агнця).
     А щодо найдавнішого відбитку мукачівської міської печатки, то його виявив на документі 1577 р. Т. Легоцький. Згадана печатка, зокрема, мала овальну форму; в її полі (без щита) було зображено постать св. Мартина Турського в одязі єпископа, з жезлом у лівій руці. Довкола герба, по колу печатки містився напис латинською мовою: "SIGILLVM OPPIDI MONGACZ" ("Печатка поселення Мукачевого").
     Аналогічний, по суті, сюжет містився на пізнішій печатці міста, так само описаній Т. Легоцьким і датованій уже 1736 p.
     Значні зміни в геральдику міста внесло XIX століття. Проте й тоді сюжет мукачівського герба залишився попереднім - патрональним (зображення св. Мартина Турського). Новою стала лише його композиція, наближена до поширеної в західноєвропейських країнах іконографії означеного святого. Так, уже на печатці мукачівської ратуші 1844 р. герб мав такий вигляд: у круглому полі печатки - святий Мартин в обладунку римського воїна, що сидить на коні й ріже мечем свій плащ; біля коня стоїть навколішки напівголий старець-жебрак. По колу герб оточував напис - тепер уже угорською мовою: "SZABAD MUNKACS VAROSA PECSETJE. 1844" (тобто: "Печатка вільного міста Мукачевого. 1844").

БЕРЕГИ
     Містечко Береги або Великі Береги, відоме з 1232 p., вперше отримало міські права та печатку (символіка якої нині не відома) у 1397 р. Згодом (у 1567 p., вочевидь, після втрати давнішої печатки) ці права було поновлено. Тогочасна печатка міського уряду Берегів мала такий вигляд: у круглому полі без щита - бичача голова; довкола напис "Bereg uj pecset. 1567" ("Нова печатка Берегів. 1567").
     Символіка печатки, безперечно, пов'язана з легендою, про виникнення поселення, відомою в записі видатного закарпатського етнографа кінця XIX - початку XX ст. Т. Легоцького. За цією легендою, засновником Берегів (як і сусіднього міста Берегового) був пастух на ім'я Сас, бик якого в бійці з іншим биком відкопав ратицями захований у землі скарб. Легенда, зокрема, говорить: "Від того часу Сас свого бика-переможця утримував у великій пошані... І щоб увічнити для нащадків його перемогу, дав вирізьбити на камені його голову й поставив цей камінь підпорою склепіння храму у своєму селі Великих Берегах, де й нині красується над олтарем".
     У XVIII - XIX ст. символіка печатки Берегів залишалася незмінною (лише напис було замінено на "Bereg varos pecsetje" - "печатка міста Берегів".

БІЛКИ
     На відміну від Берегів, найдавніша печатка Білок - "сільського" містечка в Горішньому повіті - відома лише з 1844 р. На печатці бачимо характерний для пізньогеральдичного (XVIII - початок XX ст.) періоду "природничий" сюжет - дві покладені поряд галузки: дубова з двома жолудями та виноградна з одним гроном. Довкола емблеми – латинський напис: "Oppidum Вilkеі" ("Містечко Білки").

ВАРИ
     Найдавніша печатка Варів - поселення, що дістало права містечка ще в 1354 р. (з пізнішим підтвердженням у 1525 p.), - збереглася, проте, тільки з 1659 р. На той час містечко стало ареною бойових дій у війні між Габсбургами та Річчю Посполитою. Бажаючи увічнити ці події, тогочасний цісар Леопольд І (Березька земля на той час перебувала під владою Австрії) надав Варам нову печатку із зображенням власного профілю, увінчаного короною та обрамленого лавровим вінком, і написом: "Sigillum oppidi Vari" ("печатка містечка Варів"). Цей символ зберігався в діловодстві поселення й пізніше, у XVIII-XIX ст.
     У будапештському гербівнику 1880 р. бачимо вже герб містечка, поза будь-яким сумнівом створений за давнішими печатками. Символіка герба є такою: у блакитному щиті - погрудне зображення імператора Леопольда І. Щит увінчаний золотою п'ятилистковою короною й обрамлений золотим картушем, який підтримують два обернені головами назад золоті леви (як бачимо, корона та вінок (картуш) з печатки 1659 р. перетворилися тут на елементи щитового оточення).

ВЕЛИКІ ЛУЧКИ
     Найдавніша печатка цього поселення на Мукачившині, датована кінцем XVIIIст., мала типову для періоду австрійського панування в Західній Україні «господарську» символіку – малюнок кукурудзяного стебла. Малюнок супроводжував напис «Posesia Nagy-Lotska» («посесія Великі Лучки»).
     У 1840-х рр. малюнок на печатці трохи ускладнився: на ньому постали три кукурудзяних стебла, а напис змінився на «Nagy-Lucska helysegenek pocsetje» («печатка поселення Великі Лучки).
     У 1850-х рр. цей герб через невідомі причини був забутий, й на печатці селища вже з’явився цілком інший малюнок – косаря з косою, з німецьким написом «Gemeinde Lotska» («громада Лучки»)

КІДЬОШ
     Старовинне, відоме з ХІІ ст. поселення Кідьош (Зміївка) отримало міські права не пізніше ХVI ст., оскільки вже з 1551 р. відома його найдавніша печатка. В полі цієї печатки у фігурному (німецькому) щиті постає зображення змії; коло герба напис «KEDIOS».
     Символіка герба має зв’язок із легендою заснування села. За цією легендою , засновником Кідьоша був угорський король Соломон – син короля Ендре І та дочки Ярослава Мудрого Анастасії, що на схилі свого життя став пустельником і відбував спокуту в березьких лісах. Названа дочка Соломона – красуня Роза – загинула від укусу змії. У пам’ять про цю подію поселення, де жив пустельник (із заснованим пізніше монастирем), дістало назву Кідьош (Зміївка).

КОСОНЬ
     Права містечка цьому поселенню, відомому з середини XIV ст., вперше було надано 1496 р. Проте найдавніше зображення герба відоме лише з печатки другої половини XVІІІ століття. На ній містився чіткий малюнок виноградного куща з двома лозами та чотирма гронами, супроводжуваний латинським написом «Oppidum Kaszon»(«Містечко Косонь»).
     У 1814 р. з’явилася спроба змінити символіку містечка: в полі тогочасної печатки з’явилося вже зображення лева, що тримає в лапах меч і дубову гілку з жолудями, емблему супроводжував скорочений латинський напис «Sug. nob. Opidi m. Kaszonyiensis». Проте в 1844 р. влада містечка повернулася до попередньої символіки – малюнка виноградного куща.

МИКОЛАЙ
     Як містечко це поселення (яке нині має назву Чинадієво) згадується ще в пізньому середньовіччі. Із XIV ст. воно належало до Мукачівсько-Миколаївської домінії баронів Перені, яка у 1612 р. перейшла до князів Ракоці, а у 1728 р. – до графів Шенборнів-Бухгаймів. У ХІХ ст. домінія використовувала власну печатку із зображенням родового герба Шенборнів.
     На початку ХХ ст. на новіших печатках Миколая з’явився власний герб містечка, кольори якого Я. Штернберг реконструював так: у блакитному щиті – срібний замок з однією вежею, біля якого – зелене букове дерево, а вгорі – золоте сонце з шістнадцятьма променями. Символіка герба натякала на споруджений в околицях містечка у 1890 р. мисливський палац «Берегвар» з розташованим поряд парком, де збереглися старі буки та дуби.

НИЖНІ ВЕРЕЦЬКИ
     Єдина відома печатка містечка датована 1844 р. На печатці постає зображення лева, довкола – напис угорською «Also-Veretske varosa petsetje» («міська печатка Нижніх Верецьків»).
     Зображення лева запозичене з герба графів Шенборнів-Бухгаймів. На червоному щиті, на зеленій землі, – золотий лев зі срібними очима, язиком і пазурами.

СВАЛЯВА
     Місто відоме з 1254 року. Найдавніша відома печатка датована 1804 р.: на ній фігурує малюнок лева. Малюнок супроводжує латинський напис «Sigillum opidi Szolyva» («печатка містечка Сваляви»).
     Із 1840 р. розпочалося промислове освоєння свалявських мінеральних джерел, що знайшло відображення і в зміні символіки містечка. На новій печатці був малюнок селянина –водоноші в характерному українському закарпатському вбранні, який наливає воду в дерев’яну бочку.