Символіка України


ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ

Кожен народ має свої священні символи, котрі уособлюють його самобутність, національну єдність. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, національну самоідентифікацію та самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів належить гімн.


     Гімн – урочиста пісня держави, її інсагнація.
     Зародження гімнів (термін походить від грецького слова "гімнос" — врочистих пісень прославного характеру — має давню історію. В стародавніх Єгипті, Месопотамії, античній Греції це були молитовні звернення до богів, виконувані хором. У християнському церковному обіході, особливо східно-візантійського обряду, релігійні гімни стали частиною богослужіння, звучали у формі духовних псалмів та кантів.
     В Україні-Руси за княжої доби пісні-гімни правили за закличні бойові гасла. Відомо, наприклад, що у битві з татаро-монголами на річці Калка 1224 року княжі дружини співали перед боєм гімн "С нами Бог, розумійте язици". А 1410 року в битві під Грюнвальдом, де разом з польськими литовсько-руські війська завдали нищівного удару тевтонам, лунала молитва-звернення до Богородиці Діви, за характером наспіву і мовних зворотів глибоко вкорінена в давньоруську традицію.
     Добре відомі козацькі маршові похідні пісні "За світ встали козаченьки"

За світ встали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька,
Свої ясні очі.

, "Гей, не дивуйтесь, добрії люди", "Гей, на горі там женці жнуть"

Гей, на горі там женці жнуть,
А попід горою, яром, долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей,
Широкою козаки йдуть.

та ін. теж мають прикмети закличних гімнів.
     У XX столітті подібні пісні виникали і широко побутували в середовищі Українських Січових Стрільців. Так, своєрідними військовими гімнами стали перефразована поетом Степаном Чарнецьким давня козацька пісня
"Ой у лузі червона калина"

Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!

, а також "За рідний край" (слова Р. Купчинського, музика М. Гайворонського), марш "За Україну, за її волю"

За Україну, з вогнем завзяття,
Рушаймо, браття, всі вперед!
За Україну, з вогнем завзяття,
Рушаймо, браття, всі вперед!
Слушний час кличе нас —
Ну ж бо, враз
Сповнять святий наказ!
Приспів:
За Україну, за її волю,
За честь, за славу, за народ!


, "Нумо, хлопці, до зброї"

Ой зібрались були чайку рятувати,
Славу добувати.
Ой, чи пан, чи пропав – двічі не вмирати,
Нумо, хлопці, до зброї!.


     Упродовж ?VII?—XIX століть значення гімну як виразника ідентичності і консолідації нації утверджується остаточно. Поряд з гербом і прапором він стає необхідним, невід'ємним символом державності, політичної єдності суспільства. Виникають офіційні національні гімни; англійський "God save our Gracious Queen" (1747), французький "Allons, enfants de la patrie" (Марсельєза, 1792), польський "Jeszcze Polska nie zginela" (1797), чеський "Kde domov muj?" (1834) та багато інших. Виконуються вони й понині, репрезентуючи свої країни.
     Розподіл між Російською та Австрійською імперіями українських етнічних земель наприкінці XVIII століття зумовив певні відмінності у їхньому політичному житті, а відтак — у пісенній творчості громадянського характеру. Жорстокі цензурні утиски з боку російського царського уряду, укази, що забороняли вживання української мови при проведенні публічних заходів, у театрі, книго- та нотодрукуванні тощо майже унеможливили розвиток цього жанру. Показово, що патріотичний хор гімнічного характеру "Поклик до братів-слов'ян" Миколи Лисенка (1842— 1912)

Гей, не дивуйтесь, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало,
Що Україна по довгій дрімоті
Голову славну підняла!

Гей, українець просить не много:
Волі для люду і мови;
Но не лишає він до всій Русі
I к всім слов'янам любові.


можна було опублікувати лише за кордоном, у Львові. І навіть при цьому автор тексту — письменник, драматург, відомий діяч українського національного руху Михайло Старицький (1840—1904) — вважав за краще скористатися псевдонімом (І. Гетьманець). На теренах же Австрійської держави (з 1867 року Австро-Угорської) — у Галичині, Буковині, Закарпатті — суспільні процеси, попри підневільне становище українського народу, розгорталися дещо вільніше. Завдяки цьому саме тут виникла й стала популярною низка українських патріотичних пісень, наближених за звучанням і значенням до гімнів. Серед них жвава, бадьора "Дай же, Боже, добрий час"

Дай же, Боже, добрий час,
Як у людий так і в нас,
І щасливу годину,
Розвеселім родину:
Ой ну ну, ой ну ну,
Розвеселім родину.


, складена на початку XIX століття ченцем і поетом Юліаном Добриловським (бл, 1760—1825). Вважається, що її музику створив або сам Ю. Добриловський, або Фелікс Ліпінський (1765-1847), батько всесвітньо відомого польського скрипаля і композитора Кароля Ліпінського.
     Революційні події в Австрійській імперії 1848—1849 років, що дістали назву "Весна народів, викликали хвилю національною піднесення, а з нею й відчутне поширення патріотичних пісень гімнічного характеру. Наприклад, "Я щасний, руську матір маю" (слова С Литвиновича), котра співалась на мелодію одного із старогалицьких побутових романсів. На ту ж мелодію співали також вірш Івана Гушалевича (1823—1903) "Де єсть руська Отчина", що вихваляв багатства української землі. Пісня була настільки популярною, що Іван Франко, іронічно перефразувавши текст, використав її для створення дошкульного памфлету "Де єсть руська вітчина". Провідною ідеєю всіх цих творів було національне відродження українців, за тогочасною галицькою термінологією – русинів. Ось як звучала заключна строфі пісні «Щасть нам, Боже» (слова І. Гушалевича, музика львівського композитора XIX століття М. Рудков-ського):
Ну же, браття, ну ж ділами,
Поки є ще путь пред нами.
Щоби світу показати,
Що ми є ще русинами!

     Потреба в піснях, суголосних волелюбним прагненням народу, здатних підносити його патріотичний дух, привела до певних запозичень. Так, набула статусу українського гімну перекладена українською мовою чеська пісня "Kde domov muj?" (слова Й. Тила, музика Ф. Шкроупа). Бона побутувала й друкувалася як народна під назвою "Где дом єсть мой, где жизнь моя", а в її змісті змалювання природи й географічні назви Чехії відповідно замінено на пейзажі й топоніми, характерні для Західної України.
     Найбільшого резонансу та визнання як музичний символ національного відродження в бурхливі часи "Весни народів" дістала пісня "Мир вам, браття, всім приносим"

Мир вам, браття, всім приносим,
Мир - то наших отців знак,
Мира з неба всі днесь просим,
Чи багатий, чи бідак.
Разом руки си подаймо
І, як браття, ся любім,
Одні другим помагаймо,
К спільній меті поспішім!
Що ж нам нині на заваді?
Все вже зникло, тепер час!
Далі й в мирі, далі й в ладі
В ім'я Боже, лише враз!
Мир вам, мир вам, руські діти,
І гаразд вашим хатам!
Разом сили сполучіте,
Добре, добре буде нам!


на вірші І. Гушалевича. Авторство музики точно не встановлено: його приписують Теодору Леонтовичу (1812—1868) або ж Петру Любовичу (1826—1869). Пісня була офіційно прийнята представниками українського народу — Головною Руською Радою — як національний гімн, врочисто прозвучала на Всеслов'янському З'їзді у Празі 1848 року і не втрачала популярності упродовж довгих років. Як бажаний патріотичний номер її постійно виконували на урочистих вечорах та громадських зібраннях. У 60— 80-х роках цей твір часто звучав на завершення спектаклів українського Народного театру товариства "Руська Бесіда", а також під час пропагандистсько-просвітницьких "артистичних мандрівок" студентської молоді по Галичині.
     На Закарпатті подібного значення набула пісня-гімн "Я русин був, єсть і буду" на вірші видатного громадського діяча і просвітителя Олександра Духновича (1803-1865).

Я русин єсмь і буду,
Чесний мій рід не забуду;
Русин був мій отець і мати,
Руська вся родина.

     Незважаючи на широке розповсюдження, всі ці зразки української гімнічної творчості були доволі локалізовані й з плином часу втратили свою актуальність.
     Справжнім всеукраїнським, національним, а згодом і державним гімном стала пісня "Ще не вмерла Україна".
     Слова національного гімну «Ще не вмерла Україна» написали у серпні 1862 року Микола Вербицький-Антіох – український письменник і педагог та Павло Чубинський – український поет, фольклорист, етнограф і громадський діяч. Історично склалося, що П.Чубинський, якому належить правка тексту і безсмертні рядки приспіву гімну, вважається автором всіх слів гімну.
     Вже у грудні 1863 р. гімн на музику М.Вербицького вперше пролунав на засіданні громади Перемишльської гімназії. Вперше з нотами гімн було надруковано у 1885 році.
Первісний текст Чубинського


Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду!
Гей-гей, браття милі,
Нумо братися за діло,
Гей, гей, пора встати,
Пора волю добувати!
Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо оддав Україну ворогам поганим?!
Щоб вернути її честь, ляжем головами,
Наречемось України славними синами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду!
Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,
Тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,
Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!
Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду!


     16 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М.Вербицький. 4 березня 2003 р. Верховна Рада України затвердила Закон «Про Державний гімн України», за який визначено національний гімн на музику вербицького з відредагованими словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського «Ще не вмерла України»

Ще не вмерли України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.


Література
  • Ігнатова, І. Державний Гімн України / І. Ігнатова // Світогляд. - 2007. - № 1. - С. 10-11.
  • Державний гімн України : популярний історичний нарис / ред. Т. І. Моргун. - К. : Музична Україна, 2006. - 56 с.

  • Національна символіка України