Символіка України


ДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР


     «Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтооблочисті (тобто жовто-блакитні), і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська».
Один з описів очевидця штурму м. Гомеля в 1651 p.


     Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що символізує її суверенітет й уособлює самобутність та спадкоємність державотворчих традицій.
     Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі, включно з сучасними українськими землями, в добу середньовіччя.
     Стародавні літописи Київської Русі свідчать, що в той час прапори мали здебільшого трикутну клиноподібну форму, із зображенням князівських знаків та святих. На зламі ХІІІ і ХІV століть з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Переважаючим кольором був червоний – найбільш зручний для сигналізації під час бою. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше – жовтий. Починають існувати також колірні сполучення. Прапорними зображеннями були здебільшого небесні світила, хрести, родові княжі знаки тризуби-двозуби тощо.



     По тому, як українські землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського, особливо інтенсивно-починає розвиватися територіальне прапорництво. Кожна земля, повіт мають свої прапори. Однак починає спостерігатися цікава закономірність. Якщо в києві, можливо під польським впливом, до геральдики входять білий і червоний кольори , то в гербах західних земель трапляються в основному синій і жовтий кольори, що йшло від традицій Галицько-Волинського князівства. Ці кольори ми бачимо в гербах Львівщини, Поділля, Холмщини, Закарпаття.
     Великого розвитку набуло українське прапорництво в героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення форм полотнищ, колірної гами, посилення національних прикмет у формі й змісті. З’являється новий прапорний колір – «малиновий», який видозмінився з червоного кольору київської землі й став основним у запорозьких козаків. Джерелом наших уявлень про козацьки прапори є корогви Чернігівського і Ніжинського полків.



     Яскравим вираженням процесу персоніфікації лідерів визвольних змагань став особистий прапор гетьмана Богдана Хмельницького.


     Синя і жовта барви поширюються у VXIII столітті. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків. 1771 року для Полтавського полку було справлено нову корогву – блакитну з жовтим хрестом.


     Року 1848-го Головна Руська рада проголосила загальноукраїнським національним гербом старовинний герб князів Романовичів, Львівської землі та Руського воєводства – зображення золотого лева, який спинається на скелю, на блакитному тлі. У другій половині ХІХ ст.. поступово усталюється поєднання жовтої та синьої смуг на прямокутному полотнищі національного прапору.
     А вже 1914 року на відзначенні 100-річчя з дня народження Кобзаря поєднання цих кольорів на прапорах засвідчувало національний характер маніфестацій не тільки в Україні, а й у далеких Петербурзі та Оренбурзі.
     Утвердження синьо-жовтого прапора як державного відбулося з проголошенням Української Народної Республіки. 14 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила «Тимчасовий закон про фльору УНР», у якому значилося «2. Прапором Укр.. Військової фльоти є полотнище о двох - блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем у ньому. 3. Прапором Укр. торгівельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому – кольорах».
     Переконливе утвердження синьо-жовтих барв як національно-державних всього українського народу згодом засвідчили нормативні та конституційні акти Директорії (Наказ гетьмана П. Скоропадського від 18 липня 1918 р.), Західноукраїнської Народної Республіки (Тимчасовий основний закон, ухвалений Українською Національною Радою 13 листопада 1918 р. у Львові), Карпатської Української Республіки (Конституційний закон, прийнятий Сеймом 15 березня 1939 р.).



     Державним прапором УРСР згідно Ст. 35 Конституції 1919 р. слугувало полотнище червоного кольору із золотими літерами абревіатури назви республіки (згодом доповнене золотим серпом і молотом).
     Згодом соціалістична символіка зазнала вагомих змін. Указом Президії Верховної влади УРСР від 21 листопада 1949 року було затверджено новий прапор: полотнище поєднувало дві горизонтальні смуги червоного (2\3 частини) та лазурового (1\3 частина) кольорів; у горішній частині зображувалися золоті серп і молот, а над ними – червона п’ятикутна зірка.


     У новітні часи національний синьо-жовтий прапор вперше офіційно замайорів на ратуші м. Стрия 14 березні 1990 р, а 10 вересня 1991 р. національний прапор вже гордо майорів на щоглі Верховної Ради України.
     18 вересня 1991 р. Голова Верховної Ради України Л.Кравчук підписав постанову Президії про дозвіл «у протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор».
     Згодом Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 р. иому було надано статус Державного. Остаточно цей статус закріпила за синь-жовтим прапором Ст. 20 Конституції україни, ухвалена Верховною Радою України 28 чесрвня 1996 р.: «Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».



Література:
  • Савчук, Ю. Державна символіка Батьківщини – Ю.Савчук // Світогляд. 2007. - № 1 – С. 4-5.

  • Національна символіка. - 2-е вид. - К. : Радянська Україна, 1991. - 48 с. - ( : Пам'ятки України ; Кн. 1).

  • Національна символіка України