…Заслуговує на найдорожчий у світі титул – титул народного поета. М.Рильський

      Степан Васильович Руданський належить до плеяди визначних діячів української національної культури. Народним гумором, іскрометним дотепом, уїдливим сарказмом, соціально-викривальною, політичною сатирою, оригінальністю художньої форми, для якої властива звучна і мелодійна рима, насичені твори С.Руданського різних жанрів. Саме тому вони користуються великою увагою не лише в Україні, а й у читачів багатьох країн. Твори Руданського давно перейшли кордони своєї Вітчизни і влилися у світовий літературний процес.
      Народився майбутній «народний поет» 6 січня, саме перед Різдвом, 1834 року в селі Хомутинці Вінницького повіту у багатодітній родині сільського священика. Село Хомутинці нині перейменовано в Руданське, що свідчить про повагу й любов нащадків-односельців до свого видатного земляка.
      Родина Руданських, з її традиційним старосвітським укладом життя, була типовою для нижчого духовенства Поділля тих часів. Батько Руданського – Василь Іванович був людиною малоосвіченою, патріархальною. Мати Степана – Федора Порфирівна походила з духовної родини Добротворських. За спогадами сучасників, була типовою старосвітською матушкою, з парафіянами поводилася по-простому, вдягалася по-сільському, життя своє присвятила підтриманню родинного вогника.
      Початкову освіту він здобув у місцевого сільського дяка. Потім, дбаючи про майбутню духовну кар’єру сина, батько віддав Степана до Шаргородської духовної бурси. 1849 року він вступає до Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Здібний і допитливий юнак сумлінно оволодівав науками, які викладалися в семінарії. Під час навчання в семінарії С.Руданський захоплюється збиранням українського фольклору, записує тексти народних пісень і у 1852 році укладає збірник «Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.». Одночасно він цікавився фольклором іншим народів, зокрема російського, польського, зачитувався творами І.Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Гоголя, А.Міцкевича й кращими взірцями античної й світової літератури. Ознайомлення з творами й творчістю письменників різних літератур і народів для С.Руданського не становило великих труднощів, тому що поет володів більше ніж десятьма мовами. Він добре знав грецьку, латинську, старослов’янську, давньоєврейську, французьку, німецьку й польську мови. Пізніше поет самотужки оволодів ще сербською й чеською мовами та досить швидко опанував мову кримських татар. Під час навчання в семінарії С.Руданський почав писати ліричні поезії. Саме в цей період було створено чимало віршів про кохання, розлуку («Ти не моя…», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Голубонько-дівчинонько» та ін.). Вся інтимна лірика поета має широкий діапазон: від почуття самотності, відчуженості («Сирота я безродний», «П’яниця») до безжурної безтурботності («Хлопці-молодці»).
      У 1855 році С.Руданський успішно закінчує Кам’янець-Подільську духовну семінарію. Як «першого учня», його направляють для продовження навчання до Петербурзької духовної академії, проте навмисне провалюється на вступних іспитах. Скориставшись з того, що в цей час семінаристам було дозволено переходити в загальні учбові заклади, Руданський блискуче складає іспити і вступає до Петербурзької медико-хірургічної академії, в якій викладали відомі вчені: хірург М.Пирогов, фізіолог І.Сєченов, терапевт С.Боткін.
      Та оскільки Духовна академія не бажала втрачати рекомендованого їй здібного семінариста, увільнення з духовного стану через святіший синод коштувало юнакові чималих нервових зусиль. Відстоюючи обраний шлях, йому довелось виявити справжню силу духу й непохитність. В роки навчання в медико-хірургічній академії С.Руданський дуже бідував. Тих грошей, які іноді вдавалося заробити репетиторством, або які зрідка, потай від батька, присилала мати, не вистачало навіть на скромне студентське життя.
      Розірвати тяжкі пута нужди він спершу сподівався завдяки творчій праці, однак швидко переконався, що «літературним хлібом» ситий не будеш. У Петербурзький період творчості поета чітко визначилися усі особливості його творчого обдарування. Під впливом поезії українських, російських та польських романтиків, ранньої творчості Т.Г.Шевченка поет створив оригінальні зразки балад. Лише за 1859 рік С.Руданський створює понад 145 гуморесок, які згодом поет почав називати «співомовками». Писав С.Руданський і байки. Вони були близькі до казок про тварин («Ворона і Лис», «Вовк», «Собака і Кіт»). В цих байках засуджується хижацтво, жорстокість, підлабузництво. Значну частину доробку С.Руданського складають оригінальні епічні твори «Лірникові думи», казка «Цар Соловей» та цикл історичних поем. Найвизначнішою за задумом і більш досконалою з художнього боку є поема «Байки світовії», яка складається з двох частин – віршованої - «Байки світовії в співах» і прозової – «Байки світовії в оповідках».
      Важкі матеріальні умови, постійне недоїдання, щоденне виснажливе навчання, бурхлива літературна діяльність, активна участь у різних гуртках, диспутах й таке інше надломили міцне здоров’я студента С. Руданського.
      Медико-хірургічну академію С.Руданський закінчив у червні 1861 року. Але ще до цього він почав турбуватися, щоб його у зв’язку з тяжкою хворобою – туберкульозом легенів – призначили на роботу до Криму. Прохання це було задоволено. Отримавши лікарський атестат, С. Руданський згодом відбуває на роботу за призначенням. Проте, до Криму він прибув з деяким запізненням. Спочатку він відвідав свою родину в Хомутинцях, де провів кілька тижнів, і вже звідти вирушив через Одесу на місце службового призначення.
      Невдовзі лікар Степан Васильович опинився у сонячній Ялті. На службу він заступив 2 листопада 1861 року. До появи С. Руданського в Ялті посада міського лікаря залишалася незайнятою, так само, як і вільним було місце завідуючого лікарським відділенням, відкритим 1858 року для охорони здоров’я жителів південно-бережних сіл повіту. Цей заклад Руданський теж узяв під своє керівництво і очолював його п’ять років.
      Молодого спеціаліста вже з першого місяця праці в Ялті лікарська і губернська управи почали навантажувати додатковими обов’язками – 1861 року С.Руданський став першим санітарним і ветеринарним лікарем міста і повіту, а 1863 – карантинним лікарем застави та селищ південного берега. Не раз він виконував обов’язки повітового лікаря, таке сумісництво, що тривало подеколи до трьох місяців, вимагало частих і важких поїздок у межах Ялтинського повіту. Крім того, С.Руданський був ініціатором відкриття лікарні в Бахчисараї (1863), зародження санаторної справи на Південному березі (1864), утворення фельдшерських пунктів (з 1865), а також першої медичної бібліотеки в Криму (Ялта, 1865). Зрештою, побачивши, що С.Руданський завантажений аж занадто, керуючий лікарською управою домігся збільшення штату медичних працівників для Ялти. Поза тим чимало сил і часу забирала громадська діяльність – С.Руданський був головою межової комісії міського управління, секретарем комітету в питаннях благоустрою Ялти. Але за всі ці посади, окрім посади міського лікаря, він ніякої зарплатні не отримував. Праця на кількох посадах не давала можливості С.Руданському навіть прохарчувати себе і свою багатодітну родину. Адже у Ялті поет одружився із вродливою міщанкою Євдокією Широкою, яка мала трьох дітей від першого шлюбу.
      Незважаючи, проте, на скромне, а почасти навіть скрутне матеріальне становище, С.Руданський надавав безкоштовну лікарську допомогу незаможним хворим, а деяких просто утримував на свій кошт.
      Населення Криму знало і шанувало лікаря і поета С.Руданського.У 1867 році його було обрано почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської і Керченської мирової округи. На судових засіданнях поет захищав простих людей, відстоював їхні інтереси.
      Відірваний від великих культурних центрів, поет підтримував тісні стосунки з багатьма видатними сучасниками. Світлою сторінкою життя С.Руданського була зустріч з великим актором Михайлом Щепкіним, який 1863 року прибув до Ялти на лікування. Запам’яталися і його зустрічі з відомим українським істориком Миколою Костомаровим та поетом Амвросієм Метлинським. Щира дружба єднала ялтинського лікаря з художником І.Айвазовським. Сам він також гарно малював кримські краєвиди. В Ялтинський період життя С.Руданський написав єдиний оригінальний твір – водевіль «Чумак», переклав «Іліаду» Гомера, уривок з першої частини «Енеїди» Вергілія, пам’ятку грецького епосу «Війна жаб з мишами», і частину поеми М.Лермонтова «Демон».
      Влітку 1872 р. у Криму спалахнула епідемія холери. Як гарантійний лікар і представник санітарної комісії Ялти Степан Васильович із властивими йому енергійністю й сумлінністю взявся боротися з небезпечною хворобою й заразився сам. Ослаблений холерою організм капітулював перед давньою недугою – туберкульозом. Дев’ять місяців тривала уперта боротьба зі смертю. 3 травня 1873 року, на 39-му році життя, Степана Руданського не стало. Поховали поета на мальовничому кам’янистому узгір’ї Масандрівського кладовища Ялти, поблизу міського фонтану, побудованого на землі, подарованій письменником місту та його мешканцям.
      За своє коротке життя С.Руданський створив понад 200 віршованих гуморесок, кілька поем і віршованих хронік, водевіль, цикл історичних поем, проте за життя він не побачив жодного свого надрукованого рядка. Лише через 7 років після смерті поета, у 1880 році за сприяння Олени Пчілки (сестри М.Драгоманова, матері – Лесі Українки) вийшла перша збірка поета, а у 1885-1902 рр. у Львові заходами Івана Франка і Агатангела Кримського побачило світ семитомне видання творів письменника.
      За справедливими словами М.Рильського життя і творча діяльність С.Руданського «справді заслуговує на найдорожчий у світі титул – титул народного поета».