«У роки Другої світової війни німецькі фашгисти знищили на білоруській землі 619 сіл разом із мешканцями. Після Чорнобиля країна втратила 485 сіл і селищ: 70 із них поховано в землю вже навічно. Під час війни загинув кожен четвертий білорус, нині кожен п’ятий межкає на зараженій території»
Алексієвич, С. Про страхіття і любов / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Назвичайна ситуація. – 2006. – № 1. – С. 40–43.
«Вийду з палати в коридор... І йду – на стінуку, на диван, не бачачи. Кажу черговій медсестрі: «Він помирає». – Вона мені у відповідь: «А що ж ти хочеш? він отримав тисячу шістсот рентген, а смертельна доза чотириста. Ти сидиш біля реактора». Коли вони всі померли, в лікарні зробили ремонт».
Алексієвич, С. Про страхіття і любов / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Назвичайна ситуація. – 2006. – № 2. – С. 30–33.
«Перший раз казали, що в нас радіація, дак ми думали: болість яка, хто захорує – зараз помирає. Нє, кажуть, щось таке, що на землі лежить і в землю лізе, а побачить не можна. Звір , може, бачить і чує, а чоловік нє. Неправда цьому! Я бачила... Той цезій у мене на вгороді валявся, покіль його дощ не намочив. Кольор у нього такий чорнильний»
Алексієвич, С. Земля мерців / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Надзвичайна ситуація. – 2006. – № 3. – С. 14–17.
«Вернулися додому. Все з себе скинув, всю одежу, в якій там був, і в сміттєпровід кинув. А пілотку подарував малому. Синові. Дуже він просив. Носив, не скидаючи. Через два роки йому поставили діагноз: пухлина мозку...»
Алексієвич, С. Роботи не витримували, а ми працювали / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Надзвичайна ситуація. – 2006. – № 5. – С. 28–31.
«Багато розмовляли про гроші. Але не за гроші там працювали. Мало хто за самі тільки гроші. Працювали тому, що треба було працювати. Сказали – працювати. І не допитуватись»
Алексієвич, С. Вінець творіння / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Надзвичайна ситуація. – 2006. – № 6. – С. 42–46.
«Попервах подив... Відчуття, наче гра... Але це була справжня війна. Нам невідома: що страшно, що нестрашно, чого стерегтись, чого ні? Ніхто не знав».
Алексієвич, С. Монолог про те, що святий Франциск проповідував птахам / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Надзвичайна ситуація. – 2006. – № 9. – С. 50–53.
«Раньше мы не замечали этот мир вокруг себя, он был, как небо, как воздух, как будто кто-то его дал нам навечно, и он от нас не зависит. Будет всегда. Раньше я любила лечь в лесу на траву и любоваться небом, мне было так хорошо, что я забывала, как меня зовут. А сейчас? Лес красивый, полно черники, но её никто не собирает. В осеннем лесу редко услышишь человеческий голос. Страх в ощущениях, на подсознательном уровне… У нас остались только телевизор и книги… Воображение… Дети растут в домах… Без леса и реки… Смотрят из окна. И это совсем другие дети».
Алексієвич, С. Монолог без назви – КРИК / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Надзвичайна ситуація. – 2006. – № 10. – С. 40–43.
«Яким я бачу наш музей? Он там у баночці земля чорнобильська... Он шахтарська каска. Також звідти... Селянське хатнє начиння з зони... Сюди дозиметристів не можна пускати. Фонить! Але тут все має бути достеменним. Без муляжів!»
Алексієвич, С. Монолог про тугу за роллю й сюжетом / С. Алексієвич ; пер. О. Забужко // Надзвичайна ситуація. – 2006. – № 11. – С. 36–39.